1Я про себе вирішив не приходити до вас знову зі смутком.
2Бо коли я спричиняю вам прикрість, то хто потішить мене, як не той, хто зазнав від мене прикрості?
3Те саме я писав [вам], щоб коли прийду, не мав смутку [за смутком] від тих, від кого належить мені мати радість, бо я переконаний щодо вас, що моя радість — вона є для всіх вас.
4З великим сумом і болем серця писав я вам, обливаючись слізьми, не для того, щоби засмутити вас, але щоб ви знали про ту надмірну любов, яку маю до вас.
5Якщо ж хтось засмутив, то не мене засмутив, але до деякої міри, щоб не перебільшити, — усіх вас.
6Такому досить того покарання, що від багатьох.
7Тому краще вам йому вибачити й потішити, щоби часом не охопив його великий смуток.
8Так що прошу вас виявити до нього любов.
9Втім, для того я і писав, щоби пізнати вашу досвідченість, чи слухняні ви в усьому.
10Бо кому ви прощаєте щось, тому і я, адже коли я щось простив кому, то простив задля вас перед обличчям Христа,
11щоб нас не перехитрив сатана, бо його задуми нам добре відомі.
12Коли ж я прийшов до Троади звіщати Добру Звістку Христа, хоч мені й були відчинені двері в Господі,
13не мав я спокою для мого духа, бо не знайшов там мого брата Тита; попрощавшись з ними, я вирушив у Македонію.
14Подяка Богові, Який завжди робить нас переможцями в Христі й на кожному місці виявляє через нас любі пахощі Свого знання.
15Тому що для Бога ми є любими пахощами Христа між тими, хто спасається, і між тими, хто гине.
16Отже, для одних запах смерті — на смерть, для інших запах життя — на життя. І хто на це здатний?
17Адже ми не є такими, як багато хто, які торгують Божим Словом, але ми проповідуємо щиро — так, як від Бога, перед Богом, у Христі.