1О, коли б ви трохи потерпіли моє безумство. Та ви й так терпите мене.
2Адже я палаю до вас Божою ревністю, бо я заручив вас одному чоловікові, щоб, наче чисту діву, поставити перед Христом.
3Та боюся, щоби часом, як змій звів Єву своїм лукавством, аби не зіпсувалися ваші думки, щоб ви не відхилилися від простоти й чистоти, яка в Христі.
4Бо як прийшов би хто і проповідував іншого Ісуса, якого ми не проповідували, або прийняв іншого духа, якого ви не прийняли, або інше євангеліє, яке ви не прийняли, то ви з радістю терпіли б.
5Думаю, що я нічим не менший від архиапостолів.
6Хоч я і простий у слові, але не в знанні, адже в усьому ми завжди були відкритими перед вами.
7Хіба я вчинив який гріх, коли принижував себе для того, аби ви були звеличені? Адже я даром благовістив вам Боже Євангеліє!
8Від інших Церков забрав я, приймаючи плату, щоб вам служити.
9А коли я прийшов до вас, то терпів нестатки, але нікому не був тягарем, бо мої нестатки поповнили брати, які прибули з Македонії. Я в усьому стримував себе, щоб не бути вам тягарем, — і буду стримувати.
10Істина Христа є в мені; і цю похвалу не відніме в мене ніхто в країнах Ахаї.
11Чому? Тому, що я не люблю вас? Те знає Бог.
12А що роблю, те й буду робити, аби тим, котрі шукають підстави здаватися такими, як ми, усунути підставу того, чим вони хваляться.
13Адже вони — лжеапостоли, робітники лукаві, які видають себе за апостолів Христа.
14І не дивно, бо сам сатана видає себе за ангела світла.
15Тому не є щось надзвичайне, коли і його слуги видають себе за служителів праведності: їхній кінець буде за їхніми вчинками.
16Знову кажу: хай ніхто не вважає мене за божевільного. А коли ні, то прийміть мене хоча б як божевільного, щоб і я трохи похвалився.
17Те, що кажу із цього приводу похвали, не кажу це від Господа, а наче в безумстві.
18Оскільки багато хто хвалиться тілом, то і я похвалюся.
19Тому що будучи мудрими, ви радо зносите безумних.
20Адже ви терпите, коли вас хто поневолює, коли хто об’їдає, коли хто обдирає, коли хто величається, коли хто б’є вас в обличчя.
21На сором кажу, що ми наче стали безсилими. Якщо хто наважується на щось, то — кажу це в безумстві — відважусь і я.
22Вони юдеї? — І я. Вони ізраїльтяни? — І я. Вони нащадки Авраама? — І я.
23Вони слуги Христові? — Кажу як нерозумний: я — більшою мірою! У труднощах — більше, у ранах — дуже багато, у в’язницях — надмірно, на межі смерті — часто.
24Від юдеїв я дістав п’ять разів по сорок ударів без одного.
25Тричі киями був я битий. Один раз був каменований. Тричі корабель розбивався зі мною, — ніч і день я провів у безодні.
26Часто перебував у подорожах: у небезпеках на ріках, у небезпеках від розбійників, у небезпеках від одноплемінників, у небезпеках від язичників, у небезпеках у місті, у небезпеках у пустелі, у небезпеках на морі, у небезпеках від лжебратів;
27у клопотах і труднощах; часто в недосипанні, у голоді й спразі; дуже часто в постах, у холоді та в наготі.
28Крім цього зовнішнього, налягають на мене щоденні турботи за всі Церкви.
29Якщо хто хворий, то хіба я не хворію? Якщо хто спокушається, то я хіба не палаю?
30Коли вже маю хвалитися, то буду хвалитися своєю неміччю.
31Бог і Отець Господа Ісуса, Який є благословенний навіки, знає, що не кажу неправди.
32У Дамаску намісник царя Арети стеріг місто Дамаск, [вистежуючи], щоб мене схопити,
33але мене через вікно спустили в кошику по стіні, — і я вирвався з його рук.