1Адже ви самі знаєте, брати, що наш прихід до вас не був даремним.
2Хоч ми раніше натерпілися і зазнали зневаг, та у Филипах, як вам відомо, ми з великими труднощами наважилися в нашому Бозі проповідувати вам Боже Євангеліє.
3Адже наш заклик не від омани, ні через нечистоту, ні від лукавства.
4Але, як Бог знайшов нас гідними, щоби довірити Євангеліє, ми так і говоримо, догоджаючи не людям, але Богові, Який випробовує наші серця.
5Бо ніколи, як вам відомо, у нас не було ні підлесливих слів, ні корисливих мотивів, — Бог свідок.
6Ми не шукали слави в людей, ані у вас, ані в інших,
7хоч ми, як Христові апостоли, могли бути вимогливими. Але ми були тихими серед вас, немов та годувальниця, яка доглядає своїх дітей.
8Ми так прив’язалися до вас, що бажали передати вам не лише Боже Євангеліє, але й свої душі, бо ви стали для нас любими.
9Тож згадайте, брати, нашу працю та труднощі: ніч і день ми працювали, щоб не обтяжити когось із вас, і проповідували вам Боже Євангеліє.
10Ви та Бог — свідки, які святі, праведні та непорочні були ми для вас, котрі повірили.
11Ви знаєте, як кожного з вас, немов батько своїх дітей,
12ми просили, вмовляли і свідчили вам, щоб ви гідно ходили перед Богом, Який покликав вас у Своє Царство і славу.
13Тому ми постійно дякуємо Богові за те, що ви, прийнявши почуте від нас Слово Боже, сприйняли його не як людське слово, а як істинно Боже Слово, яке й діє у вас, віруючих.
14Адже ви, брати, стали наслідувати Божі Церкви, які в Ісусі Христі є в Юдеї, бо і ви так само потерпіли від своїх земляків, як і вони від юдеїв,
15які вбили й Господа Ісуса та [Його] пророків, та й нас переслідували; і Богові не догодили, і ворожо настроєні до всіх людей,
16перешкоджають нам говорити язичникам, аби спаслися, і тим самим вони постійно доповнюють свої гріхи. Зрештою, спіткав же їх гнів.
17А ми, брати, були розлучені з вами на короткий час, — особисто, але не серцем, — та з великим бажанням намагалися побачити ваші обличчя.
18Тому ми хотіли прийти до вас, — я, Павло, і один раз, і другий, — але перешкодив нам сатана.
19Бо хто є нашою надією, радістю чи вінцем похвали, якщо не ви перед нашим Господом Ісусом під час Його приходу?
20Адже ви — наша слава і радість!