1За тих днів, коли правили судді, стався у країні голод. І пішов один чоловік з Віфлеєму Юдиного, зі своєю дружиною і двома синами, жити на полях моавських.
2Ім’я того чоловіка було Елімелех, а ймення жінки його Ноомі; і ймення двох синів його – Махлон і Кілйон єфратяни з Віфлеєму Юдиного. І прийшли вони на поля моавські і залишилися там.
3І помер Елімелех, чоловік Ноомі і залишилася вона з двома синами своїми.
4Вони взяли собі дружин з моавитянок: – ім’я однієї Орпа, а ім’я другої Рут; і мешкали там близько десяти літ.
5Але потім повмирали й обидва сини її, Махлон і Кілйон, і залишилася та жінка після обидвох синів своїх і після чоловіка свого.
6І підвелася вона з невістками, і пішла назад з моавського краю; бо почула на полях моавських, що Бог відвідав народ Свій і дав їм хліба.
7І вийшла вона з того місця, в котрому жила, і обидві невістки її з нею. Коли пішли вони по дорозі, вертаючись до краю Юдиного,
8Ноомі сказала невісткам своїм: Ходіть, повертайтеся кожна у дім своєї матері. Господь учинить вам добре, як ви учинили з померлими та зі мною.
9І дасть вам Господь, щоб ви знайшли спокій кожна в домі свого чоловіка. І поцілувала їх. Але вони зчинили голосний плач,
10І сказали: Ні, ми повернемося з тобою до народу твого.
11Але Ноомі сказала: Поверніться, доні мої; нащо вам іти зі мною? Хіба є ще в мене сини в моїм лоні, котрі стали б вашими чоловіками?
12Поверніться, доні мої, ходіть своїм шляхом; бо я вже стара, щоб за чоловіком бути. Та якби й сказала: Є мені ще надія, і навіть, якби я оцю ніч була з чоловіком і потім народила синів, –
13То чи можна вам чекати, доки вони виросли б? Чи можна вам не поспішати і не виходити заміж? Ні, донечки мої, я вельми опікуюся вами, бо рука Господня вийшла супроти мене.
14Вони зчинили ґвалт і знову заридали. І Орпа поцілувала свекруху на прощання, а Рут пригорнулася до неї.
15І сказала Ноомі Рут: Ось, братова твоя повернулася до народу свого та богів своїх, – повернися й ти за братовою своєю.
16Але Рут сказала: Не присилуй мене залишити тебе і повернутися від тебе; але куди ти підеш, туди і я піду, і де ти будеш мешкати, там і я буду жити; народ твій буде моїм народом і твій Бог моїм Богом.
17І де ти помреш, там і я помру і похована буду. Нехай те і те вчинить мені Господь, і ще більше вчинить: тільки смерть розлучить мене з тобою.
18Ноомі, переконавшися, що вона (невістка) твердо вирішила йти за нею, перестала умовляти її.
19І йшли вони обидві, доки не прийшли до Віфлеєму. Коли прийшли вони до Віфлеєму, ціле місто зворохобилося через них, і говорили: Чи це Ноомі?
20Вона сказала їм: Не називайте мене Ноомі, а називайте мене Мара, бо Вседержитель послав мені велику гіркоту.
21Я вийшла звідси уповні, а повернув мене Господь з порожніми руками. Нащо називати мене Ноомі, коли Господь примусив мене страждати, і Всемогутній послав мені нещастя.
22І повернулася Ноомі, і з нею невістка її, Рут моавитянка, що прийшла з моавських піль. І прийшли вони до Віфлеєму на початку жнив ячменю.