1І зчинилося ремство в народі і в дружин його на братів своїх юдеїв.
2Були такі, котрі казали: Нас, синів наших і доньок наших багато, тому ми бажаємо діставати хліб, аби мали змогу їсти, і жити.
3Були й такі, котрі казали: Поля свої, і виноградники, і доми свої ми віддаємо в заставу, щоб купити зерна і не вмерти.
4Були й такі, котрі казали: Ми позичили срібло на податок цареві під заставу за лани наші та виноградники наші;
5У нас таке саме тіло, як у братів наших, і сини наші такі самі, як їхні сини, а ми, ось, мусимо віддавати синів наших і доньок наших у рабство, і деякі з доньок наших уже є у рабстві. Немає жодних засобів для викупу в руках наших; і лани наші і виноградники наші в інших.
6Коли я зачув ремство їхнє і отакі слова, я вельми розгнівався.
7Серце моє шаліло, і я суворо дорікав найвельможнішим і старшинам, і сказав їм: Ви займаєтеся здирством з братів ваших. І скликав я супроти них велике зібрання.
8І сказав їм: Ми викупляли братів своїх юдеїв, проданих народам, наскільки були спроможні, а ви будете продавати навіть братів своїх? Чи вони мають бути продані нам? Вони мовчали, і не знаходили відповіді.
9І сказав я: Не гаразд ви вчиняєте. Хіба не в страхові перед Богом нашим ви маєте ходити, через ганьбу від тих поганів, ворогів наших?
10І я також, брати мої, і служники при мені давали їм у позику і срібло, і хліб: нехай залишиться їм цей борг.
11Я благаю вас, поверніть же їм нині лани їхні, виноградні та оливкові сади їхні, і доми їхні, і відсотки зі срібла і хліба, і вина, і оливи, за котрі ви вчинили позичку їм.
12І сказали вони: Повернемо і не будемо з них вимагати; вчинимо так, як ти говориш. І покликав я священиків, і наказав їм заприсягтися, що вони так і вчинять.
13І обтрусив я коліна свої і сказав: Отак нехай витрусить Бог кожного чоловіка, котрий не дотримається слова цього, і з дому його, і з маєтку його, і отак нехай буде в нього витрушено і порожньо. І сказало все зібрання: Амінь! І прославили Бога, і народ дотримався слова цього.
14Також: від того дня, коли цар настановив мене їхнім намісником в юдейському краї, від року двадцятого й аж до року тридцять другого царя Артаксеркса і упродовж дванадцяти літ не їли намісницького хліба ні я, ані брати мої.
15А попередні намісники, котрі були до мене, вчиняли утиски народові, і брали від них хліб та вино, окрім сорока шеклів срібла; навіть служники їхні панували над народом. Але я не чинив так, тому що був у страхові Божому.
16При цьому працю на мурах я продовжував; ланів ми не закуповували; і всі служники мої збиралися туди на роботу.
17Юдеїв і старшин бувало по сто п’ятдесят душ за моїм столом, у мене, крім тих, що приходили до нас із довколишніх народів.
18А ось що готовилося на один день: один бик, шість відібраних овечок, і птиця готувалася в мене, а за десять днів витрачалося багато всякого вина. І при всьому цьому хліба від намісників я не вимагав, бо важка служба лежала на цьому народові.
19Згадай же, Боже мій, на добро мені, все те, що я вчинив для людей цих!