1Підходили до Нього всі митники і грішники, щоб слухати Його.
2А фарисеї і книжники ремствували, кажучи: Він приймає грішників і їсть з ними.
3Але Він сказав їм наступну притчу:
4Хто з вас, маючи сто овець і загубивши одну з них, не залишить дев’яносто дев’ять у пустелі і не піде за тією, що пропала, доки не знайде її?
5А коли знайде, візьме її на плечі свої з радістю;
6А тоді прийде додому, поскликає друзів та сусідів і скаже їм: Потіштеся й ви зі мною, бо я знайшов свою заблуклу вівцю.
7Повідую вам, що так на небесах більше радощів буде через одного грішника, що вдався до каяття, аніж через отих дев’яносто дев’ятьох праведників, котрі не потребують каяття!
8Або яка жінка, що має десять драхм, якщо загубить одну драхму, не запалить свічу і не почне мести кімнату і шукати пильно, аж доки не знайде?
9А коли знайде, то покличе подруг і сусідок і скаже: Потіштеся зі мною, я знайшла загублену драхму.
10Отак, повідую вам, буває радість в Ангелів Божих, коли бодай один грішник учиняє каяття.
11І ще сказав: У одного чоловіка було два сини;
12І сказав молодший з них батькові: Отче! Дай мені належну частину маєтку. І батько розділив їм маєток.
13Як минуло багато днів, молодший син зібрав усе й пішов до далекої країни і там розтратив маєток свій, живучи розпутно.
14А коли він усе прожив-прогайнував, то настав страшний голод у тій країні, і він почав бідувати,
15І пішов, пристав до одного з мешканців країни тієї, а той послав його на поля свої пасти свиней;
16І він радий був виповнити черево своє бодай стручками, що їли свині, але ніхто не давав йому.
17А коли прийшов до тями, то сказав (собі): Скільки наймитів у батька мого мають хліба надмір, а я помираю від голоду!
18Підведуся, піду до батька мого і скажу йому: Отче! Я згрішив супроти неба і перед тобою;
19І вже недостойний називатися сином твоїм; прийми мене в число наймитів твоїх.
20Він підвівся і пішов до батька свого. І коли він був іще далеко, побачив його батько і змилосердився; і побіг, а тоді впав йому на груди і цілував його.
21А син сказав йому: Отче! Я згрішив супроти неба і перед тобою, і вже не гідний називатися сином твоїм.
22А батько сказав служникам своїм: Принесіть найкращу одежу і одягніть його, і дайте перстень на руку його і взуття на ноги.
23І приведіть відгодоване теля і заколіть; почнемо їсти і веселитися,
24Бо цей син мій був мертвий і ожив, пропадав і знайшовся. І почали веселитися.
25А старший син його був у полі; і, повертаючися, коли наблизився до дому, почув спів і веселі погуки;
26І прикликав одного із служників і запитав: Що це таке?
27Він сказав йому: Брат твій прийшов, і батько твій заколов угодоване теля, тому що отримав його (сина) живим і здоровим.
28Він розгнівався і не хотів зайти. А батько його, вийшовши, кликав його.
29Але він сказав у відповідь батькові: Ось, я стільки років служу тобі і ніколи не порушував наказу твого; але ти ніколи не дав мені бодай козлика, щоб мені повеселитися з друзями моїми.
30А коли оцей син твій, що змарнував маєток свій з блудницями, прийшов, ти заколов для нього вгодоване телятко;
31Але він сказав йому: Сину мій! Ти завше зі мною, і все моє – твоє;
32А через те треба було радіти і веселитися, що брат твій оцей був мертвий і ожив, пропадав і знайшовся.