1Їфтах, ґілеадянин, був чоловік хоробрий. Він був сином блудниці; і з нею Ґілеад породив Їфтаха.
2І народила Ґілеадова жінка йому синів. Коли повиростали сини тієї жінки, то вигнали Їфтаха, і сказали йому: Не будеш володіти в домі батька нашого, бо ти син іншої жінки!
3І втік Їфтах від своїх братів і оселився у краї Тов. І зібралися до Їфтаха гулящі люди, та й виходили з ним.
4Через деякий час аммонитяни пішли війною на Ізраїля.
5Під час війни аммонитян з Ізраїлем прийшли старшини ґілеадські забрати Їфтаха з краю Тов,
6І сказали Їфтахові: Прийди, будь у нас вождем, і будемо воювати з аммоновими синами.
7Їфтах сказав старшинам ґілеадським: Чи не ви зненавиділи мене і вигнали з дому батька мого? Навіщо ж прийшли до мене нині, коли ви в біді?
8І сказали старшини ґілеадські Їфтахові: Для того ми зараз прийшли до тебе, щоб ти пішов з нами – війною супроти аммонових синів, будучи у нас старшиною усіх мешканців ґілеадських.
9І сказав Їфтах старшинам ґілеадським: Якщо ви повернете мене, щоб воювати супроти аммонитян, і Господь віддасть мені їх, то чи залишуся я у вас старшиною?
10Старшини ґілеадські сказали Їфтахові: Нехай Господь буде за свідка поміж нами, що ми вчинимо за твоїм словом!
11І пішов Їфтах із старшинами ґілеадськими, і народ настановив його над собою вождем, і Їфтах виголосив усі слова свої перед Господом в Міцпі.
12І послав Їфтах послів до царя аммонових синів, говорячи: Що тобі до мене, що ти прийшов до мене воювати на моїй землі?
13Цар аммонський сказав послам Їфтаха: Ізраїль, коли йшов з Єгипту, забрав землю мою від Арнону й аж до Яббоку – до самісінького Йордану; то ж поверни її з миром.
14Їфтах удруге послав послів до царя аммонського
15Сказати йому: Так говорить Їфтах: Ізраїль не взяв землі моавської і землі аммонської;
16Бо коли йшов з Єгипту, Ізраїль подався в пустелю до Червоного моря і прийшов до Кадешу.
17Звідти послав Ізраїль послів до царя едомського сказати: Я благаю тебе, дозволь мені пройти землею твоєю; але цар едомський не послухав. І послав він також до царя моавського, – і той не погодився; тому Ізраїль залишався в Кадеші.
18І пішов пустелею, і проминув землю едомську і землю моавську, і, прийшовши до східного рубежу землі моавської, розташувався шатрами за Арноном, але не входив у межі моавські, бо Арнон є рубежем Моава.
19І послав Ізраїль послів до Сигона, царя аморейського, до царя хешбонського, і сказав йому Ізраїль: Я благаю тебе, дозволь нам пройти землею твоєю до свого місця.
20Але не погодився Сигон пропустити Ізраїля через володіння свої, і зібрав Сигон увесь народ свій, і розташувався табором в Йохці, і воювали з Ізраїлем.
21І віддав Господь, Бог Ізраїля, Сигона і весь народ його в руки Ізраїля, і він завдав поразки йому. І дістав Ізраїль у спадщину всю землю амореїв, які жили на землі тій.
22І дістали вони у спадок рубежі амореїв від Арнона до Яббоку, і від пустелі до Йордану.
23Отак Господь, Бог Ізраїля, прогнав амореїв від народу Свого Ізраїля, а ти хочеш забрати його спадщину?
24Чи не володієш ти тим, що дав тобі у спадок Кемош, бог твій? А ми будемо володіти всім тим, що дав нам у спадок Господь, Бог наш.
25Хіба ти ліпший за Балака, Ціппорового сина, царя моавського? Чи сварився він колись з Ізраїлем, чи воював з ними?
26Уже триста літ живе Ізраїль в Хешбоні та в підлеглих йому містах, і по всіх містах, що понад Арноном, то чому не відібрали ви їх того часу?
27А я не завинив перед тобою, і ти чиниш мені зле, виступивши супроти мене війною. Господь, Суддя, нехай буде нині суддею поміж синами Ізраїля і поміж синами аммоновими.
28Але цар аммонових синів не прислухався до слів Їфтаха, з котрими він посилав до нього.
29І тоді зійшов на Їфтаха Дух Господній, і пройшов він Ґілеад і Манасію, і пройшов ґілеадську Міцпу, а вже з ґілеадської Міцпи перейшов до аммонових синів.
30І дав Їфтах обітницю Господові і сказав: Якщо Ти даси аммонитян у руки мої,
31То після повернення мого з миром від аммонитян, хто б не вийшов з брами мого дому назустріч мені, – буде Господові, і принесу його для приношення всеспалення,
32І прийшов Їфтах до аммонитян – воювати з ними, і віддав їх Господь в руки його.
33І знищив їх, від Ароеру й до Мінніту, двадцять міст, і до Авел-Кераміму з великим руйнуванням. І впокорилися аммонові сини перед синами Ізраїля.
34І прийшов Їфтах до Міцпи, до свого дому, аж ось виходить донька його назустріч йому з тімпанами й співом! А була вона в нього єдина, – не було в нього, крім неї, ні сина, ані дочки.
35Коли він побачив її, то розідрав одежу свою і сказав: Ох, доню моя! Ти знищила мене! Ти стала однією з тих, що нещасливлять мене! Бо я дав Господові обітницю, і не можу зректися від неї.
36Вона сказала йому: Тату мій! Ти дав обітницю Господові; зроби мені, як виповіли уста твої, коли Господь учинив тобі помсту на твоїх ворогів, на синів аммонових.
37І сказала вона до свого батька: Учини мені лише ось що: відпусти мене на два місяці, я піду, зійду на гори, щоб оплакати дівування своє, я та приятельки мої.
38Він сказав: Іди. І відпустив її на два місяці. Вона пішла з подругами своїми, і оплакувала дівоцтво своє в горах.
39Із плином двох місяців повернулася вона до батька свого, і він звершив над нею обітницю, котру дав, і вона не спізнала мужа. І узвичаїлося це в Ізраїлі,
40Що кожного року ходять Ізраїлеві доньки плакати за дочкою ґілеадянина Їфтаха, чотири дні щороку.