1Коли Пашхур, син Іммерів, наглядач у домі Господньому, почув, що Єремія пророчо мовив слова оці,
2То вдарив Пашхур Єремію, пророка, і забив у колоду, котра була поблизу горішньої брами Беньямінової, біля дому Господнього.
3Але другого дня Пашхур випустив Єремію з колоди, і Єремія сказав йому: Не Пашхуром назвав тебе Господь, але Магор-Міссавів.
4Бо так говорить Господь: Ось Я вчиню тебе жахом для тебе самого і для всіх друзів твоїх, і впадуть вони від меча ворогів твоїх, і твої очі побачать це. І всю Юдею передам в руки царя вавилонського, і відведе їх до Вавилону і постинає їх мечем.
5І передам усі багатства цього міста і всі надбання його, і всі коштовності його, і всі скарби царів юдейських віддам до рук ворогів їхніх, і пограбують їх, і заберуть, і відпровадять їх до Вавилону.
6І ти, Пашхуре, і всі мешканці дому твого, підете в полон; і прийдеш до Вавилону – і там помреш, і будеш похований, ти і друзі твої, котрим ти пророкував неправдиво.
7Ти вабив мене, Господе, – і я зваблений; Ти сильніший від мене – і переміг, і я щодня зневажений, всілякий ганьбить мене.
8Бо тільки-но почну говорити я – кричу про насильство, волаю про спустошення, тому що слово Господнє обернулося на обмову мені і на щоденний глум.
9І подумав я: Не буду я нагадувати про Нього і не буду вже говорити в ім’я Його; але був у серці моєму, наче палаючий вогонь, утаємничений в кістках моїх, і я знемігся, притримуючи його, і – не міг.
10Бо чув я гадки багатьох. Погрози довкола. Погодьтеся, – казали вони, - і ми вчинимо виказ. Усі, що були приязні до мене, стежать за мною, чи не спіткнуся я. Можливо, - гадають собі, – він спіткнеться, і ми здолаємо його, і помстимося йому.
11Але зі мною Господь, мов сильний витязь; а тому гонителі мої спіткнуться і не здолають; вельми осоромляться, тому що вчиняли нерозумно; осоромлення буде вічне, ніколи не стане забутком.
12Господе сил! Ти досліджуєш праведного і бачиш нутрощі його і серце. Нехай же побачу я помсту Твою над ними, бо я поклався на Тебе у справі моїй.
13Співайте Господові, хваліть Господа, бо Він рятує душу бідного від руки злодіїв.
14Проклятий день, котрого я народився; день, котрого породила мене мати моя, нехай не буде благословенним!
15Проклятий чоловік, котрий приніс вістку батькові моєму і сказав: У тебе народився син, чим вельми потішив його.
16І нехай станеться з тим чоловіком те, що з містами, котрі зруйнував Господь і не пожалкував; нехай чує він уранці зойки і в полудень ридання.
17За те, що він не убив мене в самій утробі – так, щоб мати моя була мені гробом, і лоно її залишилося вічно вагітним.
18Нащо я вийшов з лона її, щоб труди бачити і скорботи, і щоб дні мої щезли у зневазі?