1І було слово Господнє до мене:
2Рушай і проголоси у вуха доньці Єрусалиму: Так говорить Господь: Я пригадую приязнь юности твоєї, любов твою, коли ти була нареченою, коли пішла за Мною в пустелю, на землю незасіяну.
3Ізраїль був святинею Господа, первістком плодів Його; всі, хто пожирав його, були засуджені, біда приходила до них, – говорить Господь.
4Вислухайте слово Господнє, доме Якова і всі роди дому Ізраїлевого!
5Так говорить Господь: Яку неправду знайшли в Мені батьки ваші, що віддалилися од Мене, і пішли за марнотою, і марнотними стали?
6І не сказали: Де Господь, Котрий вивів нас із єгипетської землі, вів нас пустелею, землею виснаженою і безлюдною, землею спраглою, землею тіні смертної, котрою ніхто не ходив і де не існувала людина?
7І Я завів вас на землю родючу, щоб ви насичувалися плодами її і добрами її, а ви увійшли і змерзили землю Мою, і набуток Мій вчинили мерзотою.
8Священики не говорили: Де Господь? І навчителі закону не знали Мене, і пастирі відступилися од Мене, і пророки пророкували в ім’я Баала і ходили слідами тих, котрі не допомогають.
9Тому Я буду ще судитися з вами, – говорить Господь, – і з синами синів ваших буду судитися.
10Бо навідайтеся до островів кіттімських і подивіться, і пошліть до Кедару, і придивіться уважно: Чи було там щось подібне до цього?
11Чи замінив який-небудь народ божків своїх, хоч вони й не боги? А Мій народ проміняв славу свою на те, що не помагає.
12Подивуйтеся з цього, небеса, і здригніться, і жахніться, – говорить Господь.
13Бо подвійне зло вчинив народ Мій; Мене, джерело води живої, залишили, і витесали собі посудини розбиті, котрі не можуть утримати води.
14Хіба Ізраїль раб? Чи він рабом у домі народився? Чому, з якої причини він став здобиччю?
15Зарикали на нього молоді леви, озвалися голосом своїм і вчинили землю його пустелею; міста його спалені, без городян.
16І сини Мемфіса і Тахпенеса об’їли тім’я твоє.
17Чи не завдав ти собі цього тим, що залишив Господа, Бога твого, о тій порі, коли Він супроводжував тебе?
18І нині навіщо тобі шлях на Єгипет, аби пити воду з Нілу? І нащо тобі шлях до Асирії, щоб воду пити з річки її (Єфрату)?
19Покарає тебе нечестя твоє, і відступництво твоє викриє тебе; тож пізнай і помисли, яке погане і гірке те, що ти залишив Господа, Бога твого, і страху Мого немає в тобі, говорить Господь Бог, Саваот.
20Бо здавна Я розбив ярмо твоє, донько Сіону, розірвав кайдани твої, і ти казала: Не буду служити ідолам, а тим часом на всілякому високому пагорбі і під кожним гіллястим деревом ти блудодіяла.
21Я посадив тебе як благородну лозу, – найчистіше насіння; як же ти перетворилася в Мене на дикий паросток чужої лозини?
22А тому хоч би ти умилася з милом і багато витратила на себе лугу, – нечестя твоє позначене переді Мною, говорить Господь Бог.
23Як можеш ти сказати: Я не опоганила себе, я не ходила слідами Бааловими? Поглянь на поведінку твою в долині, спізнай, що вчиняла ти, метка верблюдице, що блукаєш стежками своїми?
24Дику віслючку, що звикла до пустелі і в пристрасті своїй ковтає повітря, – хто може її спинити? Аніхто з шукачів її не втомлюється: знайдуть її певного місяця.
25Не дозволяй ногам твоїм стоптувати взуття і горлі твоєму – знемагати від спраги. Але ти сказав: Не сподівайся, ні! Бо люблю чужих і буду ходити слідами їхніми.
26Як злодій, коли спіймають його, буває осоромлений, – так осоромив себе дім Ізраїлів: вони, царі їхні, князі їхні, і священики їхні, і пророки їхні, –
27Кажучи дереві: Ти – мій батько; і до каменя: Ти породив мене; бо вони обернулися до Мене спиною, а не обличчям; а в годину бідування свого будуть казати: Підведися і врятуй нас!
28То ж де божки твої, котрих ти вчинив собі? Нехай вони підведуться, якщо можуть врятувати тебе в недобру годину бідування твого; бо скільки у тебе міст, стільки ж божків у тебе, Юдо.
29Навіщо вам змагатися зі Мною? – усі ви згрішили супроти Мене, – говорить Господь.
30Даремно карав Я дітей ваших; вони не прийняли повчання; пророків ваших пожирав меч ваш, неначе лев-згубник.
31О, роде! Зважайте на слово Господнє: Чи був Я пустелею для Ізраїля? Чи був Я країною мороку? Навіщо ж народ Мій каже: Ми самі собі володарі; ми вже не прийдемо до Тебе!
32Чи забуває дівчина прикраси свої і наречена – шати свої? А народ Мій забув Мене, – безліч днів.
33Як же вдатно ти прямуєш торованками своїми, щоб знайти любов! І для цього навіть до злочинів ти пристосовувала шляхи твої.
34Навіть на полах одежі твоєї видно кров людей бідних, безневинних, котрих ти не впіймала біля підкопу і, не зважаючи на все це,
35Говориш: Оскільки я не маю провини, то напевне гнів Його відвернеться од мене. – Ось, Я буду судитися з тобою за те, що кажеш: Я не згрішила.
36Нащо ти так багато блукаєш, викривляючи дорогу свою? Ти також будеш осоромлена Єгиптом, як була зганьблена Асирією.
37І від нього ти вийдеш, поклавши руки на голову, тому що відкинув Господь надії твої, і не будеш мати успіху з ними.