1Слово, котре було до Єремії від Господа:
2Підведися і зійди в дім гончара, і там Я повідаю слова Мої.
3І зійшов я до оселі гончара, і ось він учиняв свою роботу на кружалі.
4І посудина, котру гончар виготовляв із глини, розвалилася в руці його; і він знову виготовив з неї другу посудину, яку гончар замірився вчинити.
5І було слово Господнє до мене:
6Чи не можу Я вчинити з вами, доме Ізраїлів, отак, як цей гончар? – говорить Господь. – Ось, що глина в руці гончара, те саме ви – у Моїй руці, доме Ізраїлів.
7Іноді Я скажу про який-небудь народ і царство, що викореню, зламаю і погублю його.
8Та коли народ цей, на котрого Я це вирік, відвернеться од своїх недобрих справ, Я відвертаю те зло, котре задумав учинити йому.
9А іноді скажу про який-небудь народ і царство, що утворю і зміцню його;
10Та коли він буде чинити лихе перед очима Моїми і не буде дослухатися голосу Мого, Я не вчиню того добра, котрим хотів збагатити його.
11Отож, скажи мужам Юдеї і мешканцям Єрусалиму: Так говорить Господь: Ось, Я готую вам зло і задумую супроти вас; отож, нехай відвернеться кожний від недоброго шляху свого, і виправте шляхи ваші і вчинки ваші.
12Але вони кажуть: Не сподівайся, ми будемо жити за своїми намірами і будемо чинити кожний за впертістю злого серця свого.
13А тому так говорить Господь: Запитайте поміж народами, чи хтось чув схоже на це? Неможливі гидотні справи звершила донька Ізраїля.
14Чи зникає сніг на ливанських скелях? І чи висихає в горах холодна гомінка вода?
15А народ Мій покинув Мене; вони кадять марнотним ідолам, спіткнулися на шляхах своїх, залишили стежки стародавні; щоб ходити шляхом невторованим.
16Щоб зробити землю свою жахом, постійною ганьбою, щоб кожний, хто проходитиме нею, здивувався і похитав головою своєю.
17Немов східним вітром, розпорошу їх перед лицем ворога; спиною, а не обличчям до них обернуся у день бідування їхнього.
18А вони сказали: Прийдіть, змовимося проти Єремії, бо не щез у священика закон і порада мудрого, і слово у пророка; прийдіть, зітнемо його язиком і не будемо зважати на слова його.
19Зважай на мене, Господе, і почуй голос моїх супротивників,
20Чи можна платити злом за добро? А вони копають яму душі моїй. Згадай, що я стою перед лицем Твоїм, аби повідати про них добре, щоб відвернути од них гнів Твій.
21Отож, передай синів їхніх голодові і віддай під меч; нехай будуть їхні дружини бездітними і вдовами, і чоловіки їхні нехай будуть уражені смертю, і юнаки їхні нехай від меча в бою поляжуть.
22Нехай буде почутий зойк із осель їхніх, коли приведеш на них полки зненацька; бо вони копають яму, щоб мене спіймати, і потайки розкидали сіті для ніг моїх.
23Але Ти, Господе, відаєш усе, заміри їхні супроти мене, щоб умертвити мене; не прости неправди їхньої і гріха їхнього не зітри перед лицем Твоїм, нехай будуть вони повалені перед Тобою; вчини з ними в пору гніву Твого.