1Браття мої! Не всі ставайте учителями, відаючи, що зазнаємо більшого осуду.
2Бо всі ми багато згрішили. Хто не грішить у слові, той муж досконалий, який може упокорити також усе тіло.
3Ось, ми вкладаємо вудила до рота коням, щоб вони підкорялися нам, і впливаємо на їхнє тіло.
4Ось і кораблі, хоч які вони великі, і хоч які потужні вітри їх носять, невеличким стерном скеровуються, куди прагне стерновий;
5Так само й наш язик – невеликий член, однак багато важить. Глянь, невеликий вогник, а скільки речей може спалити;
6І язик – вогонь, окраса неправди. Язик у такому положенні знаходиться між членами нашими, що опоганює все тіло і запалює коло життя, бо сам запалений від геєни;
7Бо всілякий вид звірів і птахів, плазунів і морських тварин приборкується і приборканий людиною.
8А язика упокорити ніхто з людей не може: це – невтримне зло; він виповнений отрутою смертельною.
9Ним-бо благословляємо Бога і Батька, і ним же проклинаємо людей, утворених за подобою Божою.
10Із тих самих уст виходить благословення і прокляття. Не мусить, браття мої, так бути.
11Хіба витікає з одного джерела солодка і гірка вода?
12Не може, браття мої, смоковниця приносити маслини, або виноградна лоза смокви: так само й джерело одне не може виливати солону і солодку воду.
13Чи мудрий і розумний хтось із вас? Доведи це насправді гарною поведінкою з мудрою покірністю.
14Але якщо у вашому серці ви маєте гірку заздрість і сварливість, то не хваліться й не вчиняйте наклепів на істину.
15Це не є мудрість, що сходить згори, але земна, тілесна та демонська;
16Бо де заздрість і сварливість, там безлад і все недобре.
17Але мудрість, яка згори сходить, по-перше, чиста, потім сумирна, не вибаглива, слухняна, виповнена милосердям і гарними плодами, безстороння та нелукава.
18А плід правди у мирі сіється у тих, котрі бережуть мир.