1І наказав Йосип управителеві дому свого, кажучи: Виповни мішки цих людей харчами, скільки вони можуть понести, і срібло кожного поклади в отвір мішка його;
2А чашу мою, чашу срібну, поклади в отвір мішка молодшого, разом із сріблом за куплений ним хліб. І вчинив той за словом Йосипа, котре він сказав.
3Удосвіта, коли розвиднілося, цих людей відпустили, їх і віслюків їхніх.
4Ще не вельми далеко відійшли вони од міста, як Йосип сказав управителеві дому свого: Рушай, наздожени цих людей, і, коли доженеш, скажи їм: Чому ви заплатили злом за добро?
5Хіба це не та чаша, з котрої п’є володар мій? І він, гадаючи на ній, справді провіщає. Недобре ви це вчинили.
6Він догнав їх, і переказав їм ці слова.
7Вони сказали йому: Для чого володар наш говорить такі слова? Нехай Бог боронить, щоб служники твої скоїли такий вчинок.
8Ось срібло, знайдене нами в отворах мішків наших, ми повернули його тобі, принесли із краю ханаанського: як же нам украсти з дому володаря твого срібло чи золото?
9У кого з служників твоїх знайдеться, тим смерть; і ми будемо рабами володареві нашому.
10Він сказав: Гаразд; як ви сказали, так нехай і станеться: у кого знайдеться чаша, той буде мені служником, а ви будете вільні.
11Вони квапливо опустили кожний свого мішка на землю, і кожний відкрив мішка свого.
12Він обшукав, почавши із старшого, і скінчив молодшим, і знайшлася чаша у мішку Беньяміновому.
13І розідрали вони одяг свій, і, поклавши кожний на віслюка поклажу свою, повернулися в місто.
14І прийшли Юда і брати його у дім Йосипів, котрий був ще вдома, і впали перед ним на землю.
15Йосип сказав їм: За що це ви вчинили так? Хіба ви не знали, що такий чоловік, як я, справді пророкує?
16Юда сказав: Що нам відповісти володареві нашому? Що говорити? Чим виправдатися? Бог знайшов неправду служників твоїх; ось, ми служники володарю нашому, і ми, і той, у чиїх руках знайшлася чаша.
17Але Йосип сказав: Ні, я цього не зроблю; той, у чиїх руках знайшлася чаша, буде мені служником, а ви підете з миром до вашого батька.
18І підійшов Юда до нього і сказав: Володарю мій, дозволь служникові твоєму сказати слово у вуха володаря мого, і не прогнівайся на служника твого; тому що ти, як сам фараон.
19Володар мій запитував служників своїх, кажучи: Чи є у вас батько, або ж брат?
20Ми сказали володареві нашому, що є у нас батько в похилих літах, і молодший син, син старості, котрого брат помер, а він залишився один від матері своєї, і батько любить його.
21А ти сказав служникам твоїм: Приведіть його до мене, щоб мені глянути на нього.
22Ми сказали володарю нашому: Юнак не може залишити батька свого; і якщо він залишить батька свого, то цей помре.
23Але ти сказав служникам твоїм: Якщо не прийде з вами молодший брат ваш, то ви більше не з’являйтеся перед моїм лицем.
24Коли ми прийшли до служника твого, батька нашого, то переказали йому слова володаря мого.
25І сказав батько наш: Рушайте знову, і купіть нам трохи харчів.
26Ми сказали: Не можна нам рушати; а якщо буде з нами менший брат наш, то підемо; тому що не можна нам бачити лице того чоловіка, якщо не буде з нами меншого брата нашого.
27І сказав нам служник твій, батько наш: Ви знаєте, що дружина моя породила мені двох синів.
28Один пішов від мене, і я сказав: Мабуть, розтерзали його; і я не бачив його донині.
29Якщо й цього візьмете від очей моїх, і станеться з ним лихо, то зведете сивину мою від горя в могилу.
30Тепер, якщо я прийду до служника твого, батька нашого, і не буде з нами юнака, з душею котрого пов’язана душа його,
31То він, забачивши, що немає сина, помре; і зведуть служники твої сивину служника твого, батька нашого, з печаллю в гріб.
32Причому, я, служник твій, взявся відповідати за юнака батькові моєму, сказавши: Якщо не приведу його до тебе, то залишуся винуватцем перед батьком моїм у всі дні життя.
33Отже, нехай же я, служник твій, замість юнака залишуся рабом у володаря мого; а юнак нехай рушає з братами своїми.
34Бо як піду я до батька мого, коли юнака не буде зі мною? Я побачив би лихо, котре учинилося б моєму батькові.