1І було до мене слово Господнє дев’ятого року, десятого місяця, десятого дня місяця.
2Сину людський! Запиши собі ім’я цього дня, цього самого дня: цього самого дня цар вавилонський підійде до Єрусалиму.
3І повідай на бунтівний дім притчу, і скажи їм: Так говорить Господь Бог: Постав казана, постав і налий до нього води;
4Поклади до нього куски м’яса, всі ліпші куски, стегна і лопатку, і накидай найдобірніших кісток;
5Відібраних овець візьми, і розпали під ним дрова, і кип’яти, щоб кості розварилися в ньому.
6Тому так говорить Господь Бог: Горе, місту крови! Горе казанові, в котрому є накип і з якого накип його не сходить! Куском за куском викидайте з нього, не вибирайте за жеребом.
7Бо кров його серед нього і він залишив її на голій скелі; не на землю виливав її, де вона могла вкритися пилом.
8Щоби пробудити гнів для звершення помсти, Я залишив кров його на голій скелі, щоб вона не щезла.
9А тому так говорить Господь Бог: Горе місту крови! І Я розкладу велике багаття.
10Наклади більше дров, розпали вогонь, вивари м’ясо; нехай все загусне, і кості розімліють.
11І коли казан буде порожній, постав його на жар, щоб він розігрівся, і щоб мідь його розжарилася, і розплавилася в ньому нечистота його, і весь накип його пощез.
12Праця буде важкою, але значний накип його не зійде з нього; і в огні залишиться на ньому накип його.
13У нечистоті твоїй така мерзота, що скільки Я не чищу тебе, ти все одно не чистий; від нечистоти твоєї ти й надалі не очистишся, аж доки люті Моєї Я не погамую над тобою.
14Я – Господь, Я кажу: Це прийде і Я вчиню; не усуну, і не дам пощади, і не помилую. За шляхами твоїми і за справами твоїми будуть судити тебе, – говорить Господь Бог.
15І було до мене слово Господнє:
16Сину людський! Ось, Я заберу від тебе несподіваною уразою втіху очей твоїх; але ти не нарікай, і не плач, і нехай не з’являться у тебе сльози.
17Зітхай у безмов’ї, плачу по мертвих не звершуй; але обв’яжи себе завоєм і взувай на ноги взуття твоє, і бороди не затуляй і хліба від чужих не їж.
18І по тому, як говорив я вранці слово до народу, увечері померла дружина моя, і другого дня я вчинив так, як наказано було мені.
19І сказав мені народ: Чи не скажеш нам, яка ознака для нас у тому, що ти робиш?
20І сказав я їм: До мене було слово Господнє:
21Скажи домові Ізраїлевому: Так говорить Господь Бог: Ось, Я віддам на наругу святиню Мою, опертя сили вашої, втіху очей ваших, і втіху душі вашої, а сини ваші і дочки ваші, котрих ви покинули, упадуть від меча.
22І коли ви будете чинити те саме, що вчинив я; бороди не будете затуляти, і хліба від чужих не будете їсти;
23І завої ваші будуть на головах ваших, і взуття ваше на ногах ваших і не будете нарікати і плакати, але будете вичахати від гріхів ваших і зітхати один перед одним.
24І буде для вас Єзекіїл ознакою: усе, що він чинив, і ви будете чинити, і коли це справдиться, то спізнаєте, що Я – Господь Бог.
25А щодо тебе, сину людський, то у той день, коли Я заберу в них прикраси слави їхньої, втіху очей їхніх і втіху душі їхньої, синів їхніх, і доньок їхніх, –
26Того дня прийде до тебе врятований звідти, щоб повідати вістку у вуха твої,
27Того дня при цьому врятованому розтуляться уста твої, і ти будеш говорити і не залишишся уже безмовним, і будеш ознакою для них, і спізнаєш, що Я – Господь.