1Дослухайся, небо, я буду говорити; і дослухайся, земле, до слова уст моїх.
2Злине, як дощ, учення моє, мов роса, мова моя, як дрібний дощик на зело, як злива на траву.
3Тому що ймення Господа прославляю; вшануйте величчю Бога нашого.
4Він є Скеля, досконалі діяння Його, і всі шляхи Його праведні. Бог вірний, і немає неправди в Ньому; Він праведний та істинний.
5Але вони розбестилися перед Ним, вони не діти Його за своїми вадами, покоління примхливе і розбещене.
6Чи цим віддячуєте ви Господові, народе недолугий і немудрий? Чи не Він Батько твій, Котрий учинив тебе, утворив тебе, і влаштував тебе?
7Пригадай дні старожитні, помисли про роки попередніх родів; запитай батька свого, і він звістить тобі, старців твоїх, і вони скажуть тобі.
8Коли Всевишній наділяв спадком народи і розселяв синів Адамових, тоді позначив рубежі народів за числом синів Ізраїля.
9Бо частка Господа – народ Його; Яків – наділ спадку Його.
10Він знайшов його в пустелі, у степу печальному і дикому; огороджував його, доглядав його, беріг його, як зіницю ока Свого.
11Як орел опікується гніздом своїм, ширяє над пташенятами своїми, розпросторює крила свої, підхоплює їх і носить їх на крилах своїх;
12Так Господь Сам водив його, і не було з ним чужого бога.
13Він підніс його на високу місцину, щоб він міг насичуватися витворами землі, і Він витворив для нього мед із каменя і єлей із твердої скелі,
14Годував маслом коров’ячим і молоком овечим, і лоєм ягнят, і баранів башанських, і козлів, і густою пшеницею, і ти пив вино, чисту кров ягід виноградних.
15І розповнювався Ізраїль, і став упертим; став огрядним, гладким і тлустим; і тоді залишив він Бога, що утворив його, і злегковажив Скелею спасіння свого.
16Чужими божками вони дратували Його, і мерзотами спричинили гнів Його.
17Приносили пожертви демонам, а не Богові, божкам, котрих вони не знали, нових божків, котрі прийшли від сусідів і котрих не жахалися батьки ваші.
18А Скелю, Яка породила тебе, ти забув, і не пам’ятав Бога, Який утворив тебе.
19Господь побачив це, і зненавидів їх за те, що дратували, і відкинув синів Своїх і дочок Своїх.
20І сказав: Приховаю обличчя Моє від них, і побачу, яким буде кінець їхній: бо вони рід розбещений, діти, котрі не мають вірности.
21Вони спричинили Мою ревність не богом, ідолами своїми завдали Мені прикрости, а Я збуджу їхні ревнощі не народом, я роздратую їх людом безтямним.
22Бо вогонь спалахнув у гніві Моєму, пече до аду найглибшого, і пожере землю і вирощене нею, і спопелить підніжжя гір.
23Простягну на них нещастя і використаю на них стріли Мої.
24Будуть виснажені голодом, понищені лихоманкою, і лихою пошестю; і пошлю на них зуби звірів, і отруту гадів землі.
25Надворі буде вбивати їх меч, а в домах – жах – і юнака, і юнку, і грудне немовля, і посивілого чоловіка.
26Я сказав би: Розпорошу їх, і зітру з-поміж людей пам’ять про них.
27Але відклав це заради ворожого гніву, щоб вороги його не запишалися і не сказали: Наша рука висока, і не Господь утворив усе це.
28Бо вони народ, який знетямився, і не має в них жодного глузду.
29О, якби вони поміркували, зрозуміли це, затямили, що з ними станеться насамкінець!
30Як може один переслідувати тисячу, а двоє проганяти десять тисяч, якби Скеля їхня не видала їх, і Господь не віддав їх!
31Бо скеля їхня не така, як наша Скеля; самі вороги свідки тому.
32Бо виноград їхній від виноградної лози содомської і з ланів ґоморрських; ягоди їхні ягоди отрутні, грона їхні гіркі.
33Вино їхнє – отрута драконів, і згубна трава зміїна.
34Чи не приховане все це у Мене? Чи не під печаткою у скарбницях Моїх?
35У Мене помста і відплата, в належний час захитається нога їхня; бо вельми близький день загибелі їхньої; невдовзі настане приготовлене для них.
36Але Господь буде судити народ Свій, і над служниками Своїми змилосердиться, коли Він побачить, що сила їхня виснажилася, і не стало вже ні невільника, ані вільного.
37Тоді скаже Господь; Де божки їхні, скеля, на котру вони сподівалися,
38Котрі їли лій пожертв їхніх і пили поливне приношення їхнє? Нехай вони постануть і допоможуть вам притулком!
39Бачите нині, що це Я, Я – і немає Бога, окрім Мене: Я умертвляю і оживляю, Я уражаю і Я уздоровлюю; і ніхто не визволить від руки Моєї.
40Я підношу до небес руку Мою і говорю: Живу Я повіки!
41Якщо загострю осяйного меча Свого, і рука Моя тримає суд, то помщуся ворогам Моїм, і ненависникам Моїм відплачу.
42Напою стріли Мої кров’ю, і меч Мій насититься плоттю, кров’ю забитих і бранців, починаючи зі старшин ворога.
43Радійте, погани, з народом Його; бо Він помститься за кров служників Своїх, і відплатить помстою ворогам Своїм, і помилує землю Свою, і народ Свій.
44І прийшов Мойсей до народу і вирік усі слова пісні цієї вголос перед народом, він та Ісус, Навинів син.
45Коли Мойсей вирік усі слова оці всьому Ізраїлеві,
46Тоді сказав їм: Покладіть на серце ваше всі заповіді, котрі я оголосив вам сьогодні, і заповідайте їх дітям своїм, щоб вони прагнули виконувати всі настанови Закону цього.
47Бо це для вас не є річ порожня, але це є життя ваше, і через цю річ ви довго житимете на тій землі, на котру ви йдете через Йордан, аби посісти її.
48І говорив Господь Мойсеєві того ж дня, і сказав:
49Зійди на цю гору Аварім, на гору Нево, котра на землі моавській, навпроти Єрихону, і подивися на землю ханаанську, котру Я даю у спадок синам Ізраїля.
50І помри на горі, на котру ти зійдеш, і прилучишся до народу свого, як помер Аарон, брат твій, на горі Гор, і прилучився до народу свого.
51За те, що ви згрішили супроти Мене серед синів Ізраїля при водах Меріви у Кадеші, в пустелі Сін, за те, що не явили святости Моєї серед синів Ізраїля,
52Перед собою ти побачиш землю, але не увійдеш туди, на землю, котру Я даю синам Ізраїля.