1Третього дня після того, як Давид і його люди пішли на Ціклаґ, амаликитяни напали з півдня на Ціклаґ і спалили його вогнем.
2А жінок і всіх, що були в ньому, від малого до великого, не забили, але забрали в неволю, та й пішли своєю дорогою.
3І прийшов Давид і люди його до міста, і ось, воно спалене вогнем, а дружини їхні, і сини їхні, і дочки їхні – забрані в неволю.
4І зчинив Давид і народ, що був із ним, лемент, і плакали, аж доки не стало в них сили плакати.
5Узяті були в неволю й обидві дружини Давидові, ізреелка Ахіноам та Авігаїл, колишня дружина кармелянина Навала.
6Давид був дуже знічений, бо народ хотів побити його камінням; тому що сумував душею увесь народ, кожний за синами своїми і за доньками своїми.
7Але Давид зміцнився надією на Господа, Бога свого і, сказав Давид Евіятарові, священикові, синові Ахімелеховому: Принеси мені ефода. І приніс Евіятар ефода до Давида.
8І запитав Давид у Господа, говорячи: Чи переслідувати мені оте полчище, і чи дожену я їх? І сказано йому: Переслідуй, доженеш і визволиш.
9І пішов Давид сам і шістсот мужів, які були з ним: і прийшли аж до потоку Бесор; і стомлені, зупинилися там.
10І переслідував Давид сам і чотириста мужів, а двісті вояків лишилися, тому що не мали сили перейти потік Бесор.
11І знайшли єгиптянина в полі, і привели його до Давида, і дали йому хліба і він їв, і напоїли його водою.
12І дали йому частину в’язки із сушеної смоковниці та дві в’язки родзинок, і він їв і зміцнів; бо він не їв хліба і не пив води три дні і три ночі.
13І сказав йому Давид: Чий ти і звідки? І сказав він: Я – єгипетський юнак, раб одного амаликитянина; покинув мене володар мій, тому що вже три дні, як я захворів.
14Ми напали на полудневу частину Керети, і у володіння Юдині, і в полудневу частину Калева, а Ціклаґ спалили вогнем.
15І сказав йому Давид: Чи доведеш мене до того збіговиська розбійників? І сказав він: Присягнися мені Богом, що ти не вб’єш мене, і що не віддаси мене в руки володаря мого; і я доведу тебе до цього збіговиська розбійників.
16І він повів його; аж ось, амаликитяни, розпорошившись по всій тій країні, їдять і п’ють, і святкують з причини великої здобичі, котру вони взяли на землі филистимській та в краю Юдиному.
17І вбивав їх Давид від сутінок аж до вечора наступного дня, і ніхто не врятувався, окрім чотирьох сотень юнаків, які сіли на верблюдів і повтікали.
18І відібрав Давид усе, що захопили амаликитяни, і обидвох своїх дружин визволив Давид.
19І не пропало у них анічого, ні малого, ані великого, ніхто із синів, і жодна з дочок, а також із здобичі, ані з усього, що амаликитяни загарбали в них; усе повернув Давид.
20І взяв Давид усю худобу дрібну та худобу велику, і гнали її перед своєю худобою і казали: Це – здобич Давидова.
21І прийшов Давид до тих двох сотень людей, котрі не мали сили йти за ним, і котрих він лишив біля потоку Бесор, і вийшли вони назустріч Давидові і назустріч людям, які були з ним. І коли підійшов Давид до цих людей, то привітав їх.
22Тоді недобрі і мерзенні із людей, які ходили з Давидом, почали говорити: За те, що вони не ходили з нами, не дамо їм із здобичі, котру ми відібрали; нехай кожний візьме тільки свою дружину та дітей і нехай ідуть!
23Але Давид сказав: Не вчиняйте так, браття мої, потому, як Господь дав нам це, і зберіг нас, і віддав у руки наші полчища, які приходили супроти нас.
24І хто буде слухати вас у цій справі? Яка частина тих, що ходили на війну, така сама має бути і для тих, хто залишався при обозі; треба розподілити на всіх.
25Так було від того часу і після; – і поставив він це у закон і за правило для Ізраїля до цього дня.
26І прийшов Давид до Ціклаґу, і послав із здобичі старшинам Юдиним, друзям своїм, говорячи: Ось вам дарунок із здобичі, захопленої у ворогів Господніх.
27Тим, що в Бет-Елі, і тим, що в Рамоті південнім, і тим, що в Яттері,
28І тим, що в Ароері, і тим, що в Сіфмоті, і тим, що в Ештемоа;
29І тим, що в Рахалі, і тим, що в містах єрахмеелян, і тим, що в містах кенеїв.
30І тим, що в Хормі, і тим, що в Бор-Ашані, і тим, що в Атасі,
31І тим, що в Хевроні, і до всіх тих місць, куди ходив Давид, він та люди його.