1Тоді прикликав Соломон старшин Ізраїлевих і всіх старшин колін, старшин поколінь синів Ізраїля, до царя Соломона у Єрусалим, аби принести Ковчега Заповіту Господнього з міста Давидового, себто з Сіону.
2І зібралися до царя Соломона на свято усі ізраїльтяни, у місяці етанім, котрий є сьомий місяць.
3І прийшли всі старшини Ізраїлеві, і підняли священики Ковчега,
4І понесли Ковчега Господнього і скинію зібрання і всі священні речі, котрі були в скинії, і несли їх священики і левити.
5А цар Соломон, і з ним вся громада Ізраїлева, котра зібралася до нього, йшли перед Ковчегом, приносячи пожертви з дрібної і великої худоби, яких неможливо підрахувати і визначити, за численністю їхньою.
6І внесли священики Ковчега Заповіту Господнього на місце його, у девір храму, у Святе Святих під крила херувимів.
7Бо херувими розгорнули крила над місцем Ковчега, і покривали херувими згори Ковчега і держаки його.
8І висунулися держаки так, що головки держаків видно було із святині перед девіром, але назовні не були видні, і вони так аж донині.
9У Ковчегові нічого не було, окрім двох кам’яних скрижалів, котрі поклав туди Мойсей на Хориві, коли Господь уклав заповіта з синами Ізраїля, по виході їхньому із єгипетської землі.
10Коли священики вийшли із Святині, хмарина виповнила дім Господній.
11І не могли священики стояти на служінні з причини хмарини; тому що Слава Господня виповнила храм Господній.
12Тоді повідав Соломон: Господь сказав, що воля Його – жити в імлі.
13Я спорудив храм для житла Тобі, місце, щоб замешкати Тобі навіки.
14І обернувся цар обличчям своїм, і благословив усе зібрання ізраїльтян; все зібрання ізраїльтян стояло.
15І сказав: Благословенний Господь, Бог Ізраїля, Котрий сказав Своїми устами Давидові, батькові моєму, і нині виконав рукою Своєю! Він говорив:
16Із того дня, як Я вивів народ Мій, Ізраїля, з Єгипту, Я не вибрав міста в жодному коліні Ізраїлевому, щоб споруджений був дім, в котрому перебувало б ймення Моє; і вибрав Давида, щоб йому бути над народом Моїм Ізраїлем.
17У Давида, батька мого, було на серці спорудити храм йменню Господа, Бога Ізраїля;
18Але Господь сказав Давидові, батькові моєму: У тебе є на серці збудувати храм йменню Моєму; добре, що це в тебе лежить на серці.
19Однак не ти збудуєш храм, а син твій, що вийшов із стегон твоїх, він збудує храм йменню Моєму.
20І дотримався Господь слова Свого, котре вирік. Я став на місце батька мого Давида і сів на троні Ізраїлевім, як сказав Господь, і спорудив храм йменню Господа, Бога Ізраїлевого.
21І приготував там місце для Ковчега, в котрому заповіт Господа, що його уклав Він із батьками нашими, коли Він вивів їх з єгипетської землі.
22І став Соломон перед жертовником Господнім попереду всього зібрання ізраїльтян, і підніс руки свої до неба;
23І сказав: Господе, Боже Ізраїлів! Немає подібного до Тебе Бога на небесах угорі, і на землі внизу; Ти бережеш заповіта і милість до служників Твоїх, що ходять перед Тобою всім серцем своїм.
24Ти вчинив служникові Твоєму Давидові, батькові моєму, що говорив йому; що вирік Ти устами Твоїми, то цього дня звершив рукою Твоєю.
25І нині, Господе, Боже Ізраїлів, виконай служникові Твоєму Давидові, батькові моєму, те, що говорив Ти йому, сказавши: Не припиниться у тебе переді Мною той, що сидітиме на троні ізраїльському, якщо сини твої будуть триматися шляху свого, ходячи переді Мною так, як ти ходив переді Мною.
26І нині, Боже Ізраїлів, нехай буде вірним слово Твоє, котре Ти вирік служникові Твоєму Давидові, батькові моєму!
27Чи, по правді, Богові мешкати на землі? Небо і небо небес не уміщують Тебе, тим паче цей храм, котрого я збудував для Тебе.
28Але зглянься на молитву служника Твого і на прохання його, Господе, Боже мій; почуй благання і молитву, котрою служник Твій благає Тебе нині.
29Нехай будуть очі Твої відкриті на храм оцей удень і вночі, на оце місце, про яке Ти сказав: Моє ім’я буде там; почуй молитву, якою буде молитися служник Твій на місці цьому.
30Почуй благання служника Твого і народу Твого Ізраїля, коли вони будуть молитися на місці цьому; зачуй на місці замешкання Твого на небесах, зачуй й помилуй.
31Коли хтось згрішить супроти ближнього свого і вимагатиме від нього присяги, щоб він присягнувся, і для присяги прийдуть перед жертовника Твого, в оцей храм.
32Тоді почуй з неба і зверши суд над служниками Твоїми, висунь звинувачення перед винним, поклавши вчинок на голову його, і виправдай безневинного, давши йому за правдою його.
33Коли народ Твій Ізраїль буде уражений супротивником за те, що згрішив перед Тобою, і коли вони звернуться до Тебе, і сповідуватимуть ймення Твоє, і будуть просити і благати Тебе в цьому храмі,
34Тоді Ти почуй з неба і прости гріха народу Твого Ізраїля, і поверни їх на землю, котру Ти дав батькам їхнім.
35Коли замкнеться небо, і не буде дощу за те, що вони згрішили перед Тобою, і коли помоляться на місці оцім, і сповідуватимуть ймення Твоє, і одвернуться від гріха свого, бо Ти упокорив їх,
36Тоді почуй з неба, і прости гріха служників Твоїх і народу Твого Ізраїля, підказавши їм добрий шлях, котрим рухатися; і пошли дощ на землю Твою, котру Ти дав народові Твоєму у спадок.
37Чи буде на землі голод, чи буде моровиця, чи буде спопеляючий вітер, іржовина, сарана, хробак, чи супротивник буде притісняти його на землі його, чи буде якесь лихо, якісь хворощі;
38При всякій молитві, при всякім проханні, яке буде від якого-небудь чоловіка в усьому народі Твоєму Ізраїлі, коли вони відчують лихо в серці своєму і простягнуть руки свої до храму цього,
39Ти почуй з неба, з місця замешкання Твого, і помилуй; вчини і дай кожному за стежками його, як Ти побачиш серце його, тому що Ти один відаєш серце усіх синів людських;
40Щоб вони боялися Тебе упродовж усіх днів, доки житимуть на землі, котру Ти дав батькам нашим.
41Якщо й чужоземець, котрий не від народу Твого Ізраїля, прийде із краю далекого заради ймення Твого, –
42Бо вони також почують про Твоє велике ім’я, і про Твою руку могутню, і про Твоє рамено широке, і прийде він і помолиться біля храму цього,
43Почуй з неба, з місця замешкання Твого, і вчини все, про що буде закликати Тебе чужоземець, щоб усі народи землі знали ймення Твоє, щоб страхалися Тебе, як народ Твій Ізраїль, щоб знали, що йменням Твоїм називається храм цей, котрого я збудував.
44Коли вийде народ Твій на війну супроти ворога свого шляхом, котрим Ти пошлеш його, і буде молитися Господові, обернувшись до міста, котре Ти вибрав, і до храму, котрого я спорудив йменню Твоєму,
45Тоді почуй з неба молитву їхню і прохання їхнє, і вчини, що необхідне для них.
46Коли вони згрішать перед Тобою, – бо немає людини, котра не згрішила б, – і Ти розгніваєшся на них, і віддаси їх ворогам, і ті, що вчинять їх бранцями, відведуть їх до ворожого краю далекого чи близького;
47І коли вони в краю, в котрім будуть у полоні, отямляться в собі, і звернуться, і будуть благати Тебе у ворожому краю тих, хто вчинив їх бранцями, говорячи: Ми згрішили, вчинили беззаконня, ми завинили;
48І коли звернуться до Тебе всім серцем своїм і всією душею своєю в краю ворогів, котрі зробили їх бранцями їхніми, і будуть молитися Тобі, обернувшися до землі своєї, котру Ти дав батькам їхнім, до міста, котре Ти вибрав, і до храму, котрого я збудував йменню Твоєму;
49Тоді почуй з неба, з місця замешкання Твого, молитву і прохання їхнє, і вчини, що необхідне для них;
50І прости народові Твоєму, в чому він згрішив перед Тобою, і всі провини його, котрі він учинив перед Тобою, і виклич співчуття до них у тих, хто полонив їх, щоб вони були милосердними до них.
51Тому що вони Твій народ і Твій наділ, котрого Ти вивів з Єгипту, із залізної печі.
52Нехай будуть Твої очі відкриті на молитву служника Твого і на молитву народу Твого Ізраїля, аби чути їх завжди, коли вони будуть прикликати Тебе.
53Бо Ти відділив їх Собі бути спадком Твоїм із усіх народів землі, як Ти мовив через Мойсея, служника Твого, коли вивів батьків наших з Єгипту, Владико Господе!
54Коли Соломон вимовив усе це благання і прохання до Господа, тоді підвівся з колін від жертовника Господнього, а руки його були піднесені до неба.
55І, стоячи, благословив усе зібрання ізраїльтян, голосно говорячи:
56Благословенний Господь, Котрий дав спокій народові Своєму Ізраїлеві, як обіцяв! Не лишилося несправдженим жодного слова із усіх добрих слів Його, котрі Він сказав через служника Свого Мойсея.
57Нехай же буде з нами Господь, Бог наш, як був Він із батьками нашими, нехай не залишить нас, нехай не покине нас,
58Нахиляючи до Себе серце наше, щоб ми ходили всіма стежками Його і пильнували заповіді Його, і настанови Його, і закони Його, котрі Він заповідав батькам нашим.
59І нехай будуть слова ці, котрими я молився перед Господом, близькі до Господа, Бога нашого, день і ніч, щоб Він чинив, що необхідне для служника Свого, і що необхідне для народу Свого Ізраїля кожного дня;
60Щоб усі народи пізнали, що Господь є Бог, і немає, окрім Нього.
61Нехай буде серце ваше уповні віддане Господові, Богові нашому, щоб ходити за настановами Його і зберігати заповіді Його, як нині.
62І цар, і всі ізраїльтяни з ним принесли пожертву Господові.
63І приніс Соломон у мирну пожертву, котру приніс він Господові, – двадцять дві тисячі великої худоби і сто двадцять тисяч дрібної скотини. Так висвятив храм Господові цар і всі сини Ізраїля.
64Того ж таки дня, освятив цар середню частину двору, котрий перед храмом Господнім, звершивши там усеспалення і хлібне приношення, і підніс також лій мирних пожертв, тому що мідний жертовник, котрий перед Господом, був замалим для уміщення всеспалення і хлібного приношення і лою мирних пожертв.
65І вчинив Соломон цього часу свято, і увесь Ізраїль із ним – велике зібрання, яке зійшлося од Хамату аж до Єгипетського потоку, перед лицем Господа, Бога нашого; – сім днів і ще сім днів, чотирнадцять днів.
66А восьмого дня Соломон відпустив народ. І благословили царя, і пішли в шатра свої, радіючи і звеселюючись за все добре, що вчинив Господь служникові Своєму Давидові і народові Своєму Ізраїлеві.