1«Куди пішов любий твій, найпрекрасніша з жінок? куди обернувся любий твій? ми пошукаємо його з тобою».
2Мій любий пішов у сад свій, у квітники духмяні, щоб пасти у садах і збирати лілеї.
3Я належу коханому моєму, а коханий мій — мені; він пасе між лілеями.
4Прекрасна ти, люба моя, як Фирца, люб’язна, як Єрусалим, грізна, як полки з прапорами.
5Відведи очі твої від мене, тому що вони хвилюють мене.
6Волосся твоє — як стадо кіз, які сходять із Галаада; зуби твої — як отара овець, що виходять із купальні, у кожної з яких пара ягнят, і неплідної немає між ними;
7як половинки гранатового яблука — щоки твої під кучерями твоїми.
8Є шістдесят цариць і вісімдесят наложниць і дівчат без ліку,
9але єдина — вона, голубка моя, чиста моя; єдина вона у матері своєї, відзначена у родительки своєї. Побачили її дівчата, і — звеличили її, цариці і наложниці, і — хвалили її.
10Хто ця, яка блищить, немов зоря, прекрасна, як місяць, світла, як сонце, грізна, як полки з прапорами?
11Я зійшла у горіховий сад подивитися на зелень долини, подивитися, чи розпустилася виноградна лоза, чи розцвіли гранатові яблука?
12Не знаю, як душа моя тягла мене до колісниць знатних народу мого.