Nehemiah 2— 2004

¹У місяці Нисані, у двадцятий рік царя Артаксеркса, було перед ним вино. І я взяв вино і подав цареві, і, здавалося, не був сумним перед ним.

²Але цар сказав мені: чо­му обличчя в тебе сумне; ти не хворий, цього нема, а справді сум на серці? Я дуже злякався

³і сказав цареві: нехай живе цар повіки! Як не бути сумним обличчю моєму, ко­ли місто, дім гробів батьків моїх, у за­пустінні, і ворота його спалені вог­нем!

⁴І сказав мені цар: чого ж ти бажаєш? Я помолився Богу небес­ному

⁵і сказав цареві: якщо царю благоугодно, і якщо у благоволінні раб твій перед лицем твоїм, то пошли мене в Юдею, в місто, де гроби батьків моїх, щоб я відбудував його.

⁶І сказав мені цар і цариця, яка си­діла поруч з ним: скільки часу трива­тиме путь твоя, і коли повернешся? І благоугодно було цареві послати мене, після того як я призначив час.

⁷І сказав я царю: якщо царю благоугодно, то дав би мені листи до заріч­них областеначальників, щоб вони давали мені перепустку, доки я не ді­йду до Юдеї,

⁸і лист до Асафа, охоронця царських лісів, щоб він дав мені дерев для воріт фортеці, яка при домі Божому, і для міської стіни, і для дому, в якому б мені жити. І дав мені цар, тому що благодійна рука Бога мого була наді мною.

⁹І при­йшов я до зарічних областеначальників і віддав їм царські лис­ти. Послав же зі мною цар військових начальників з вершниками.

¹⁰Коли почув це Санаваллат, Хо­ронит і Товія, аммонитський раб, то їм було дуже прикро, що прийшов чоловік піклуватися про благо синів Ізраїлевих.

¹¹І прийшов я в Єрусалим. І про­бувши там три дні,

¹²устав я вночі з не­­багатьма людьми, які були зі мною, і нікому не сказав, що́ Бог мій поклав мені на серце зробити для Єрусалима; тварини ж не було зі мною ніякої, крім тієї, на якій я їхав.

¹³І проїхав я вночі через ворота Долини перед джерелом Драконовим до воріт Гнойових, і оглянув я стіни­ Єрусалима зруйновані і його ворота, спалені вогнем.

¹⁴І під’їхав я до воріт Джерела і до царської водой­ми, але там не було місця пройти тварині, яка була піді мною, —

¹⁵і я піднявся назад по лощовині вночі й оглядав стіну і, проїхавши знову воротами Долини, повернувся.

¹⁶І на­­чальники не знали, куди я ходив і що я роблю: ні юдеям, ні священикам, ні вельможам, ні начальникам, ні іншим виконавцям робіт я до того нічого не відкривав.

¹⁷І сказав я їм: ви бачите біду, в якій ми знаходимося; Єрусалим спустошений і ворота його спалені вогнем; ходімо, побудуємо стіну Єрусалима, і не будемо надалі в такому приниженні.

¹⁸І я розповів їм про руку Бога мого, що благодіє мені, а також і слова царя, які він говорив мені. І сказали вони: будемо будувати, — й укріпили руки свої на благу справу.

¹⁹Почувши це, Санаваллат, Хоронит і Товія, аммонитський раб, і Гешем аравитянин глузували з нас і з презирством говорили: що це за справа, яку ви робите? чи не думає­те вже повстати проти царя?

²⁰Я дав їм відповідь і сказав їм: Бог Небесний, Він благопоспішить нам, і ми, раби Його, станемо будувати, а вам немає частки і права і пам’яті в Єру­салимі.