1Після цього проходив Він по містах і селах, проповідуючи і благовістячи Царство Боже, і з Ним дванадцять.
2І деякі жінки, яких Він зцілив від злих духів і недуг: Марія, звана Магдалиною, з якої вийшло сім бісів,
3та Іоанна, жінка Хузи, домоправителя Іродового, і Сусанна, і багато інших, які служили Йому з майна свого.
4Коли ж зібралося багато народу, і з усіх міст жителі сходилися до Нього, Він почав говорити притчу:
5вийшов сівач сіяти зерно своє і, коли сіяв, одне впало при дорозі, і було потоптане, і птахи небесні подзьобали його.
6А інше впало на каміння і, зійшовши, всохло, бо не мало вологи.
7А ще інше впало поміж терня, і виросло терня і заглушило його.
8Інше ж упало в добру землю і, коли зійшло, дало плід у стократ. Сказавши це, виголосив: хто має вуха слухати, нехай слухає!
9Ученики ж Його запитали в Нього: що означає притча ця?
10Він сказав: вам дано розуміти таємниці Царства Божого, а іншим — у притчах, щоб вони, дивлячись, не бачили і, слухаючи, не розуміли.
11Ось що означає притча ця. Зерно — це слово Боже.
12А те, що впало при дорозі, це ті, що слухають, але потім приходить диявол і забирає слово із серця їхнього, щоб вони не увірували і не спаслись.
13А те, що на камінні, це ті, що, як тільки почують слово, з радістю приймають, але не мають кореня, дочасно вірують, а під час спокуси відпадають.
14А те, що впало поміж терня, це ті, що слухають слово, але відходять і, заглушені турботами, багатством та життєвими насолодами, не дають плоду.
15А те, що впало в добру землю, це ті, які добрим і щирим серцем почуте слово бережуть і приносять плід у терпінні. Сказавши це, Він виголосив: хто має вуха слухати, нехай слухає.
16Ніхто, засвітивши світильник, не покриває його посудиною або не ставить під ліжко, а ставить на свічник, щоб ті, що входять, бачили світло.
17Бо немає нічого таємного, що не стало б явним, ні прихованого, що не стало б відомим і не відкрилося б.
18Отже, пильнуйте, як слухаєте: бо хто має, тому дасться, а хто не має, у того відбереться і те, що він думає мати.
19Прийшли до Нього Мати і брати Його, і не могли доступитися до Нього через народ.
20І сповістили Його, кажучи: Мати Твоя і брати Твої стоять зовні, бажаючи бачити Тебе.
21Він же сказав їм у відповідь: мати Моя і брати Мої — це ті, що слухають слово Боже і виконують його.
22Одного дня увійшов Він у човен з учениками Своїми і сказав їм: переправимось на той бік озера. І вирушили.
23Коли пливли вони, Він заснув. Знялася буря велика на озері, і заливало їх хвилями, і вони були в небезпеці.
24І, приступивши, вони розбудили Його, кажучи: Наставнику! Наставнику, гинемо! Він же, вставши, заборонив вітрові і хвилям; і вони уляглись, і настала тиша.
25Тоді Він сказав їм: де віра ваша? Вони ж у страху і здивуванні говорили один одному: Хто ж Цей, що й вітрам і воді наказує, і слухаються Його?
26І припливли в землю Гадаринську, що навпроти Галилеї.
27Коли ж Він зійшов на берег, зустрів Його один чоловік з міста, що упродовж багатьох років мав бісів, і не вдягався в одяг, і жив не в домі, а в гробах.
28Побачивши ж Ісуса, він закричав, припав до Нього і гучним голосом сказав: що Тобі до мене, Ісусе, Сину Бога Вишнього? Благаю Тебе, не муч мене!
29Бо Ісус повелів нечистому духові вийти з цього чоловіка, тому що він багато років мучив його; і в’язали його ланцюгами залізними і путами, і стерегли його, але він розривав ланцюги, і гнав його біс у пустелю.
30Ісус запитав його: як твоє ім’я? Він же сказав: легіон, — бо багато бісів увійшло в нього.
31І вони благали Ісуса, щоб не повелів їм іти в безодню.
32Тут же на горі паслося велике стадо свиней. І біси благали Його, щоб дозволив їм увійти в них, і повелів їм.
33Біси, вийшовши з чоловіка, увійшли в свиней, і кинулося стадо з кручі в озеро, і потонуло.
34Пастухи, побачивши, що сталося, побігли і розповіли в місті і по селах.
35І вийшли побачити, що сталось; і, прийшовши до Ісуса, знайшли чоловіка, з якого вийшли біси, одягненого і при своєму розумі, котрий сидів біля ніг Ісусових, і вжахнулися.
36А ті, що бачили, розповіли їм, як зцілився біснуватий.
37І весь народ краю Гадаринського просив Його відійти від них, бо їх охопив великий страх. Він увійшов у човен і повернувся.
38Чоловік же, з якого вийшли біси, благав Його, щоб бути з Ним. Але Ісус відпустив його, сказавши:
39повернись у дім твій і розкажи, що сотворив тобі Бог. Він пішов і проповідував по всьому місту, що сотворив йому Ісус.
40Коли ж Ісус повернувся, народ прийняв Його, бо всі чекали на Нього.
41І ось прийшов чоловік на ім’я Іаїр, який був начальником синагоги; і, припавши до ніг Ісусових, благав Його увійти до нього в дім;
42бо у нього була єдина дочка років дванадцяти, і та помирала. Коли ж Він йшов, народ тиснув Його.
43І жінка, що дванадцять років страждала на кровотечу, витратила на лікарів усе своє майно і в жодного не змогла вилікуватися.
44І, підійшовши ззаду, доторкнулася до краю одежі Його; і вмить кровотеча у неї зупинилась.
45І сказав Ісус: хто доторкнувся до Мене? Коли ж усі відмовлялися, Петро і ті, що були з Ним, сказали: Наставнику, народ оточує Тебе і тисне, — а Ти говориш: хто доторкнувся до Мене?
46Ісус же сказав: хтось доторкнувся до Мене, бо Я відчув, як сила вийшла з Мене.
47Жінка, побачивши, що вона не втаїлася, тремтячи, підійшла і, впавши перед Ним, розповіла Йому перед усім народом, з якої причини доторкнулася до Нього і як раптом зцілилася.
48Він сказав їй: дерзай, дочко! Віра твоя спасла тебе, іди з миром!
49Коли Він ще говорив це, приходить один з дому начальника синагоги і говорить йому: твоя дочка вмерла, не турбуй Учителя.
50Ісус же, почувши це, сказав йому: не бійся, тільки віруй, і спасенна буде.
51Прийшовши в дім, не дозволив увійти нікому, крім Петра, Іоана і Якова та батька і матері тієї дівчини.
52Всі плакали і ридали за нею. А Він сказав: не плачте, вона не вмерла, але спить.
53І глузували з Нього, знаючи, що вона вмерла.
54Він же, виславши всіх геть, узяв її за руку і виголосив: дівчино, встань.
55І повернувся дух її, і воскресла вмить, і Він звелів дати їй їсти.
56І здивувалися батьки її. Він же повелів їм нікому не казати про те, що сталося.