1Я чоловік, який зазнав горя від жезла гніву Його.
2Він повів мене і ввів у темряву, а не у світло.
3Так, Він повернув на мене і весь день повертає руку Свою;
4виснажив плоть мою і шкіру мою, розтрощив кістки мої;
5огородив мене і обклав гіркотою і тяготою;
6посадив мене у темне місце, як давно померлих;
7оточив мене стіною, щоб я не вийшов, обтяжив кайдани мої,
8і коли я волав і взивав, затримував молитву мою;
9камінням перегородив дороги мої, виправив стежки мої.
10Він став для мене, ніби ведмідь у засідці, ніби лев у потаємному місці;
11викривив путі мої і розтерзав мене, перетворив мене на ніщо;
12натягнув лук Свій і поставив мене ніби ціллю для стріл;
13послав у нирки мої стріли із сагайдака Свого.
14Я став посміховищем для всього народу мого, вседенною піснею їх.
15Він переситив мене гіркотою, напоїв мене полином.
16Розтрощив камінням зуби мої, покрив мене попелом.
17І відійшов мир від душі моєї; я забув про благоденство,
18і сказав я: загинула сила моя і надія моя на Господа.
19Помисли про моє страждання і біду мою, про полин і жовч.
20Твердо пам’ятає це душа моя і падає у мені.
21Ось що я відповідаю серцю моєму і тому уповаю:
22з милости Господа ми не зникли, бо милосердя Його не виснажилося.
23Воно оновлюється кожного ранку; велика вірність Твоя!
24Господь частина моя, — говорить душа моя, — отже, буду надіятися на Нього.
25Благий Господь до тих, хто надіється на Нього, до душі, яка шукає Його.
26Благо тому, хто терпляче очікує спасіння від Господа.
27Благо людині, коли вона несе тягар у юності своїй;
28сидить усамітнено і мовчить, бо Він наклав його на неї;
29вважає вуста свої за порох, думаючи: «можливо, є ще надія»;
30підставляє щоку свою тому, хто б’є його, пересичується ганьбою,
31бо не навік залишає Господь.
32Але послав горе, і помилує з великої благости Своєї.
33Бо Він не з волі серця Свого карає і засмучує синів людських.
34Але, коли топчуть ногами своїми всіх в’язнів землі,
35коли неправедно судять людину перед лицем Всевишнього,
36коли пригноблюють людину в ділі її: хіба не бачить Господь?
37Хто це говорить: «і те буває, чому Господь не повелів бути»?
38Чи не від уст Всевишнього приходить біда і благополуччя?
39Навіщо ремствує людина, яка живе? кожен ремствуй на гріхи свої.
40Випробуємо і дослідимо путі свої, і звернімося до Господа.
41Піднесімо серце наше і руки до Бога, сущого на небесах:
42ми відпали й були вперті; Ти не пощадив.
43Ти покрив Себе гнівом і переслідував нас, умертвляв, не щадив;
44Ти закрив Себе хмарою, щоб не доходила молитва наша;
45сміттям і мерзотою Ти зробив нас серед народів.
46Розкрили на нас пастку свою всі вороги наші.
47Жах і яма, спустошення і руйнування — доля наша.
48Потоки вод виливає око моє через загибель дочки народу мого.
49Око моє виливається і не перестає, бо немає полегшення,
50доки не зглянеться і не побачить Господь з небес.
51Око моє засмучує душу мою заради всіх дочок мого міста.
52Всіляко намагалися вловити мене, як пташку, вороги мої, без усякої причини;
53скинули життя моє в яму і закидали мене камінням.
54Води піднялися до голови моєї; я сказав: «загинув я».
55Я заклика́в ім’я Твоє, Господи, з ями глибокої.
56Ти чув голос мій; не закрий вуха Твого від зітхання мого, від волання мого.
57Ти наближався, коли я взивав до Тебе, і говорив: «не бійся».
58Ти захищав, Господи, діло душі моєї; відкупляв життя моє.
59Ти бачиш, Господи, образу мою; розсуди діло моє.
60Ти бачиш усю мстивість їх, усі задуми їх проти мене.
61Ти чуєш, Господи, наругу їх, усі задуми їх проти мене,
62слова тих, хто повстає на мене і їхні хитрощі проти мене кожного дня.
63Поглянь, чи сидять вони, чи встають, я для них — пісня.
64Воздай їм, Господи, за ділами рук їх;
65пошли їм затьмарення серця і прокляття Твоє на них;
66переслідуй їх, Господи, гнівом, і знищ їх з піднебесної.