1Змій був хитрішим за всіх звірів польових, яких створив Господь Бог. І сказав змій жінці: чи дійсно сказав Бог: не їжте ні від якого дерева в раю?
2І сказала жінка змію: плоди з дерев ми можемо їсти,
3тільки плодів з дерева, яке посеред раю, сказав Бог, не їжте їх і не доторкайтеся до них, щоб вам не померти.
4І сказав змій жінці: ні, не вмрете,
5але знає Бог, що того дня, коли ви з’їсте їх, розкриються очі ваші, і ви будете, як боги, що знають добро і зло.
6І побачила жінка, що дерево добре для їжі, і що воно приємне для очей і жадане, тому що дає знання; і взяла плодів його і їла; і дала також чоловікові своєму, і він їв.
7І розкрилися очі у них обох, і пізнали вони, що нагі, і зшили вони фігове листя, і зробили собі оперезання.
8І почули голос Господа Бога, Який ходив по раю під час прохолоди дня; і сховався Адам і жінка його від лиця Господа Бога між деревами раю.
9І покликав Господь Бог Адама і сказав йому: [Адаме,] де ти?
10Він сказав: почув я голос Твій у раю, і злякався, тому що я нагий, і сховався.
11І сказав [Бог]: хто сказав тобі, що ти нагий? Чи не їв ти від дерева, з якого Я заборонив тобі їсти?
12Адам сказав: жінка, яку Ти мені дав, вона дала мені від дерева, і я їв.
13І сказав Господь Бог жінці: що це ти зробила? Жінка сказала: змій спокусив мене, і я їла.
14І сказав Господь Бог змієві: за те, що ти зробив це, проклятий ти перед усією худобою і перед усіма звірами польовими; ти будеш ходити на череві твоїм, і будеш їсти прах у всі дні життя твого;
15і ворожнечу покладу між тобою і між жінкою, і між сіменем твоїм і між сіменем її; воно буде уражати тебе в голову, а ти будеш жалити його в п’яту.
16Жінці сказав: примножуючи примножу скорботи твої у вагітності твоїй; у болях будеш народжувати дітей; і до чоловіка твого жадання твоє, і він буде панувати над тобою.
17Адамові ж сказав: за те, що ти послухав голос жінки твоєї і їв від дерева, про яке Я заповідав тобі, сказавши: не їж від нього, проклята земля через тебе; у скорботі будеш їсти від неї в усі дні життя твого;
18терня й осот буде родити вона тобі; і ти будеш їсти польову траву;
19у поті лиця твого будеш їсти хліб, доки не повернешся в землю, з якої ти взятий, бо порох ти і до пороху повернешся.
20І нарік Адам ім’я жінці своїй: Єва, бо вона стала матір’ю всіх, хто живе.
21І зробив Господь Бог Адаму і дружині його одяг шкіряний і одягнув їх.
22І сказав Господь Бог: ось, Адам став як один з Нас, знаючи добро і зло; і тепер як би не простяг він руки своєї, і не взяв також від дерева життя, і не з’їв, і не став жити вічно.
23І вислав його Господь Бог із саду Едемського, щоб обробляти землю, із якої він узятий.
24І вигнав Адама, і поставив на сході біля саду Едемського Херувима і полум’яний меч, який обертався навколо, щоб охороняти путь до дерева життя.