2 Samuel 21— 2004

¹Був голод на землі у дні Давида три роки, рік за роком. І запитав Давид Господа. І сказав Гос­подь: це заради Саула і кровожер­ливого дому його, за те, що він умерт­вив гаваонитян.

²Тоді цар покликав гаваонитян і говорив з ними. Гавао­нитяни були не із синів Ізраїлевих, але із залишків аморреїв; ізраїльтяни ж дали їм клятву, але Саул хотів знищити їх через ревність свою за нащадків Ізраїля й Іуди.

³І сказав Давид гаваонитянам: що мені зробити для вас, і чим примирити вас, щоб ви благословили насліддя Господнє?

⁴І сказали йому гаваонитяни: не потрібно нам ні срібла, ні золота від Саула, або від дому його, і не потрібно нам, щоб умертвили когось в Ізраїлі. Він сказав: чого ж ви хочете? я зроблю для вас.

⁵І сказали вони царю: того чоловіка, який губив нас і хотів знищити нас, щоб не було нас у жодному з наділів Ізраїлевих, —

⁶з його нащадків видай нам сім чоловік, і ми повісимо їх [на сонці] перед Господом біля Гиви Саула, обраного Господом. І сказав цар: я видам.

⁷Але пощадив цар Мем­фивосфея, сина Іонафана, сина Са­у­­ло­вого, заради клятви ім’ям Гос­под­нім, яка була між ними, між Да­видом та Іонафаном, сином Сауловим.

⁸І взяв цар двох синів Рицпи, дочки Айя, яка народила Саулу Армона і Мемфивосфея, і п’ять синів Мелхоли, дочки Саулової, яких вона народила Адриелу, синові Вер­зеллія з Мехоли,

⁹і віддав їх у руки гаваонитян, і вони повісили їх [на сонці] на горі перед Господом. І загинули всі сім разом; вони умертвлені в пер­ші дні жнив, на початку жнив ячменю.

¹⁰Тоді Рицпа, дочка Айя, взяла ряднину і розстелила її для себе на тій горі і сиділа від початку жнив до того часу, поки не полилися на них води Божі з неба, і не допускала доторкатися до них птахам небес­ним вдень і звірам польовим уночі.

¹¹І донесли Давиду, що зробила Риц­па, дочка Айя, наложниця Саула. [І зотліли вони; і взяв їх Дан, син Іої, з нащадків велетнів.]

¹²І пішов Давид і взяв кістки­ Саула і кістки Іонафана, сина його, у жителів Іави­са галаадського,­ які таємно взяли їх із площі Беф-Сана, де вони були повішені филистимлянами, коли убили филистимляни Саула на Гелвуї.

¹³І переніс він звідти кістки Са­ула і кістки Іонафана, сина його; і зібрали кістки повішених [на сонці].

¹⁴І поховали кістки Саула та Іонафана, сина його, [і кіст­ки повішених на сонці] у землі Веніаміновій, у Цела, у гробі Киса, батька його. І зробили все, що повелів цар, і змилостивився Бог над країною після того.

¹⁵І почалася знову війна між фи­листимлянами й ізраїльтянами. І ви­йшов Давид і слуги його з ним, і воювали з филистимлянами; і Давид втомився.

¹⁶Тоді Ієсвий, один з нащадків рефаїмів, у якого спис був вагою в триста сиклів міді і який був оперезаний новим мечем, хотів уразити Давида.

¹⁷Але йому допоміг Авесса, син Саруїн, [і врятував Давида Авесса] і вразив филистимлянина й умертвив його. Тоді люди Давидові поклялися, говорячи: не вийдеш ти більше з нами на війну, щоб не погас світильник Ізраїля.

¹⁸По­­тім була знову війна з фили­с­тим­лянами в Гобі; тоді Совохай хушатянин убив Сафута, одного з нащадків рефаїмів.

¹⁹Була й інша бит­ва у Гобі; тоді убив Елханан, син Ягаре-Оргима­ вифлеємського, Голіафа гефянина, у якого ратище списа було, як навій у ткачів.

²⁰Була ще битва біля Гефи; і був там один чоловік високий на зріст, який мав по шість паль­ців на руках і на ногах, усього двад­цять чотири, також з нащадків рефаїмів,

²¹і він паплюжив ізраїльтян; але його убив Іонафан, син Сафая, брата Давидового.

²²Ці чотири були з роду рефаїмів у Гефі, і вони загинули від руки Давида і слуг його.