1 Samuel 17— 2004

¹Филистимляни зібрали війська свої для війни і зібралися в Сокхофі, що в Юдеї, і розташувалися станом між Сокхофом і Азеком в Ефес-Даммимі.

²А Саул та ізраїльтяни зібралися і розташувалися станом у долині дуба і приготувалися до війни проти филистимлян.

³І стали филистимляни на горі з одного боку, й ізраїльтяни на горі з іншого боку, а між ними була доли­на.

⁴І виступив зі стану филистимського єдиноборець, на ім’я Голіаф, з Гефа; на зріст він — шести ліктів і п’яді.

⁵Мідний шолом на голові його; і одягнений він був у лускату броню, і вага броні його — п’ять тисяч сиклів міді;

⁶мідні наколінники на ногах його, і мідний щит за плечима його;

⁷і древко списа його, як валок у ткачів; а сам спис його в шістсот сиклів заліза, і перед ним ішов зброєносець.

⁸І став він і кричав до полків ізраїльських, говорячи їм: навіщо вийшли ви воювати? Чи не филистимлянин я, а ви раби Саулові? Виберіть у себе люди­ну, і нехай зійде до мене;

⁹якщо він може битися зі мною й уб’є мене, то ми будемо вашими рабами; якщо ж я здолаю його й уб’ю його, то ви будете нашими рабами і будете служити нам.

¹⁰І сказав филистимлянин: сьогодні я посоромлю полки ізраїльські; дайте мені людину, і ми будемо битися вдвох.

¹¹І почули Са­ул і всі ізраїльтяни ці слова филистимлянина, і дуже злякалися і жахнулися.

¹²Давид же був сином ефрафянина з Вифлеєма Іудиного, на ім’я Ієс­сей, у якого було вісім синів. Цей чоловік у дні Саула досяг старости і був старшим між мужами.

¹³Три старших сини Ієссея пішли із Саулом на війну; імена трьох синів його, які пішли на війну: старший — Елиав, другий за ним — Аминадав, і третій — Самма;

¹⁴Давид же був менший. Троє старших пішли із Саулом,

¹⁵а Давид повернувся від Саула, щоб пасти овець батька свого у Вифлеємі.

¹⁶І виступав филистимлянин той вранці і ввечері і виставляв себе сорок днів.

¹⁷І сказав Ієссей Давиду, синові своєму: візьми для братів своїх ефу сушених зерен і десять цих хлібів і віднеси скоріше в стан до твоїх братів;

¹⁸а ці десять сирів віднеси тисячоначальнику і дізнайся про здоров’я братів і довідайся про потреби їхні.

¹⁹Саул і вони і всі ізраїльтяни знаходилися в долині дуба і готувалися до битви з филистимлянами.

²⁰І встав Давид рано-вранці, і доручив овець сторожеві, і, взявши ношу, пішов, як наказав йому Ієссей, і прийшов до обозу, ко­ли військо було виведене у стрій і з криком готувалося до битви.

²¹І розташували ізраїльтяни і филистимляни стрій навпроти строю.

²²Давид залишив свою ношу обозному сторожеві і побіг у ряди і, прийшовши, запитав братів своїх про здоров’я.

²³І ось, коли він розмовляв з ними, єдиноборець, на ім’я Голіаф, филис­тимлянин з Гефа, виступає з ря­дів филистимських і говорить ті слова, і Давид почув їх.

²⁴І всі ізра­їльтяни, побачивши цього чолові­­ка,­ тікали від нього і дуже боялися.

²⁵І говорили ізраїльтяни: бачите цю людину, що виступає? Він виступає, щоб ганьбити Ізраїль. Якби хто убив його, обдарував би того цар великим багатством, і дочку свою видав би за нього, і дім батька його зробив би вільним в Ізраїлі.

²⁶І сказав Давид людям, що стояли з ним: що зроблять тому, хто уб’є цього филистимлянина і зніме ганьблення з Ізраїля? бо хто цей необрізаний филис­тимлянин, що так ганьбить воїнство Бога живого?

²⁷І сказав йому народ ті самі слова, говорячи: ось що зроблено буде тій людині, яка уб’є його.

²⁸І почув Елиав, старший брат Давида, як говорив він з людьми, і розсердився Елиав на Давида і сказав: навіщо ти сюди прийшов і на кого залишив небагатьох овець тих у пус­телі? Я знаю зарозумілість твою і дур­не серце твоє, ти прийшов поди­ви­тися на битву.

²⁹І сказав Давид: що ж я зробив? чи не слова це?

³⁰І від­вернувся від нього до іншого і говорив ті самі слова, і відповідав йому народ як і раніше.

³¹І почули слова, які говорив Давид, і переказали Саулу, і той покликав його.

³²І сказав Давид Саулу: нехай ніхто не падає духом через нього; раб твій піде і битиметься з цим филистимлянином.

³³І сказав Саул Давиду: не можеш ти йти проти цього филистимлянина, щоб битися з ним, тому що ти ще юнак, а він воїн від юности своєї.

³⁴І сказав Давид Саулу: раб твій пас овець у батька свого, і коли, бувало, приходив лев або ведмідь і ніс вівцю з отари,

³⁵то я гнався за ним і нападав на нього і віднімав з пащі його; а якщо він кидався на мене, то я брав його за гриву й уражав його й умертвляв його;

³⁶і лева і ведмедя убивав раб твій, і з цим филистимлянином необрізаним буде те саме, що з ними, тому що так гань­бить воїнство Бога живого. [Чи не піти мені й уразити його, щоб зняти ганьблення з Ізраїля? Бо хто цей необрізаний?]

³⁷І сказав Давид: Гос­подь, Який спасав мене від лева і ведмедя, визволить мене і від руки цього филистимлянина. І сказав Саул Давиду: йди, і нехай буде Господь з тобою.

³⁸І вдяг Саул Давида у свій одяг, і поклав на голову його мідний шолом, і надяг на нього броню.

³⁹І оперезався Давид мечем його поверх одягу і почав ходити, тому що не звик до такого озброєння; потім сказав Давид Саулу: я не можу ходити в цьому, я не звик. І зняв Давид усе це із себе.

⁴⁰І взяв посох свій у руку свою, і вибрав собі п’ять гладеньких каменів зі струмка, і поклав їх у пастушу сумку, що була з ним; і з сумкою і з пращею в руці своїй виступив проти филистимлянина.

⁴¹Виступив і филистимлянин, ідучи і наближаючись до Давида, і зброє­носець ішов попереду нього.

⁴²І гля­нув филистимлянин і, побачивши Давида, із презирством подивився на нього, тому що він був молодий, білявий і красивий лицем.

⁴³І сказав филистимлянин Давиду: що ти йдеш на мене з палкою [і з камінням]? хіба я собака? [І сказав Давид: ні, але гірше собаки.] І прокляв филис­тимлянин Давида своїми богами.

⁴⁴І сказав филистимлянин Давиду: підійди до мене, і я віддам тіло твоє птахам небесним і звірам польовим.

⁴⁵А Давид відповів филистимлянину: ти йдеш проти мене з мечем і списом і щитом, а я йду проти тебе в ім’я Господа Саваофа, Бога воїнств ізраїльських, які ти ганьбив;

⁴⁶нині віддасть тебе Господь у руки мої, і я уб’ю тебе, і зніму з тебе голову твою, і віддам [труп твій і] трупи війська филистимського птахам небесним і звірам земним, і дізнається вся земля, що є Бог в Ізраїлі;

⁴⁷і дізнається все це зібрання, що не мечем і списом спасає Господь, бо це війна Господа, і Він віддасть вас у руки наші.

⁴⁸Коли филистимлянин піднявся і став підходити і наближатися назустріч Давиду, Давид поспішно побіг до строю назустріч филистимлянину.

⁴⁹І опустив Давид руку свою в сумку і взяв звідти камінь, і кинув із пращі і вразив филистимлянина в чоло, так що камінь встромився в чоло його, і він упав лицем на землю.

⁵⁰Так здолав Давид филистимлянина пращею і каменем, і вразив филистимлянина й убив його; меча ж не було в руках Давида.

⁵¹Тоді Давид підбіг, наступивши на филис­тимлянина, узяв меч його і вийняв його з піхов, ударив його і відтяв ним голову його; филистимляни, побачивши, що силач їхній помер, побігли.

⁵²І піднялися чоловіки ізраїльські та юдейські, і викликнули і гнали филистимлян до входу в долину і до воріт Аккарона. І падали уражені филистимляни по дорозі Шааримській до Гефа, і до Аккарона.

⁵³І повернулися сини Ізраїлеві з погоні за филистимлянами і розграбували стан їх.

⁵⁴І взяв Давид голову филистимлянина і відніс її в Єрусалим, а зброю його поклав у наметі своєму.

⁵⁵Коли Саул побачив Давида, який виходив проти филистимлянина, то сказав Авениру, начальникові війська: Авенире, чий син цей юнак? Авенир сказав: нехай живе душа твоя, царю; я не знаю.

⁵⁶І сказав цар: так запитай, чий син цей юнак?

⁵⁷Коли ж Давид повертався після поразки филистимлянина, то Авенир узяв його і привів до Саула, і голова филистимлянина була в руці його.

⁵⁸І запитав його Саул: чий ти син, юначе? І відповідав Давид: син раба твого Ієссея з Вифлеєма.