1 Kings 8— 2004

¹Тоді скликав Соломон старійшин Ізраїлевих і всіх начальників колін, глав поколінь синів Ізраїлевих, до царя Соломона в Єрусалим, щоб пе­ренести ковчег завіту Господнього з міста Давидового, тобто Сиона.­

²І зіб­ралися до царя Соломона на свято всі ізраїльтяни в місяці Афанимі, який є сьомий місяць.

³І прийшли усі старійшини Ізраїлеві; і підняли священики ковчег,

⁴і понесли ковчег Господній і скинію зібрання і всі священні речі, що були в скинії; і несли їх священики і левити.

⁵А цар Соломон і з ним уся громада Ізраїлева, яка зібралася до нього, йшли перед ковчегом, приносячи жертви з дрібної і великої худоби, яких неможливо порахувати і визначити, через велику кіль­­кість їх.

⁶І внесли священики ковчег завіту Господнього на місце його, у давир храму, у Святе Святих, під кри­ла херувимів.

⁷Бо херувими простягали крила над місцем ковчега, і покривали херувими зверху ковчег і жердини його.

⁸І висунулися жердини так, що головки жердини видні були зі святилища перед давиром, але не виходили назовні; вони там і до цього дня.

⁹В ковчезі нічого не було, крім двох кам’яних скрижалей, які поклав туди Мойсей на Хориві, коли Господь уклав завіт із синами Ізраїлевими, після виходу їх із землі Єгипетської.

¹⁰Коли священики вийшли зі святилища, хмара наповнила дім Господній;

¹¹і не мог­ли священики стояти на служінні, через хмару, бо слава Господня наповнила храм Господній.

¹²Тоді сказав Соломон: Господь сказав, що Він благоволить жити в імлі;

¹³я побудував храм на оселю Твою, місце, щоб перебувати Тобі повіки.

¹⁴І повернувся цар лицем своїм, і благословив усе зібрання ізраїльтян; все зібрання ізраїльтян стояло, —

¹⁵і сказав: благословенний Господь Бог Ізраїлів, Який сказав Своїми вустами Давиду, батькові моєму, і нині виконав рукою Своєю! Він говорив:

¹⁶«з того дня, як Я вивів народ Мій Ізраїля з Єгипту, Я не обрав міста в жодному з колін Ізраїлевих, щоб побудований був дім, у якому перебувало б ім’я Моє; [але обрав Єрусалим для перебування в ньому імені Мого] й обрав Давида, щоб бути йому над народом Моїм Ізраїлем».

¹⁷У Давида, батька мого, було на серці побудувати храм імені Господа Бога Ізраїлевого;

¹⁸але Господь сказав Давиду, батькові моєму: «у те­бе є на серці побудувати храм імені Моєму; добре, що це в тебе лежить на серці;

¹⁹однак не ти побудуєш храм, а син твій, який вийшов із стегон твоїх, він побудує храм імені Моєму».

²⁰І виконав Господь слово Своє, яке промовив. Я вступив на місце батька мого Давида і сів на престолі Ізраїлевім, як сказав Господь, і побудував храм імені Господа Бога Ізраїлевого;

²¹і приготував там місце для ковчега, в якому завіт Господа, укладений Ним з батьками нашими, коли Він вивів їх із землі Єгипетської.

²²І став Соломон перед жертовником Господнім перед усім зібранням ізраїльтян, і підняв руки свої до неба,

²³і сказав: Господи Боже Ізраїлів! немає подібного до Тебе Бога на небесах вгорі і на землі внизу; Ти зберігаєш завіт і милість до рабів Твоїх, які ходять перед Тобою всім серцем своїм.

²⁴Ти виконав рабу Твоєму Давиду, батькові моєму, те, що говорив йому; що промовив Ти вустами Твоїми, те в цей день звершив рукою Твоєю.

²⁵І нині, Господи Боже Ізраїлів, виконай рабу Твоєму Давиду, батькові моєму, те, що говорив Ти йому, сказавши: «не припиниться у тебе перед лицем Моїм той, хто сидить на престолі Ізраїлевім, якщо тільки сини твої будуть триматися путі своєї, ходячи переді Мною так, як ти ходив переді Мною».

²⁶І нині, Боже Ізраїлів, нехай буде вірне слово Твоє, яке Ти промовив рабу Твоєму Давиду, батькові моєму!

²⁷Воістину, чи Богові жити на землі? Небо і небо небес не вміщають Тебе, тим менше цей храм, який я побудував [імені Твоєму];

²⁸але зглянься на молитву раба Твого і на прохання його, Господи Боже мій; почуй благання і молитву, якою раб Твій благає Тебе нині.

²⁹Нехай будуть очі Твої відкриті на храм цей день і ніч, на це місце, про яке Ти сказав: «Моє ім’я буде там»; почуй мо­литву, якою буде молитися раб Твій на місці цім.

³⁰Почуй моління раба Твого і народу Твого Ізраїля, коли вони будуть молитися на місці цьому; почуй на місці перебування Твого, на небесах, почуй і помилуй.

³¹Коли хто згрішить проти ближнього свого, і вимагатиме від нього клят­ви, щоб він поклявся, і для клятви прийдуть до жертовника Твого у храм цей,

³²тоді Ти почуй з неба і вчини суд над рабами Твоїми, звинувать винного, поклавши вчинок його на голову його, і виправдай правого, воздавши йому за правдою його.

³³Коли народ Твій Ізраїль буде вражений ворогом за те, що згрішив перед Тобою, і коли вони звернуться до Тебе, і сповíдають ім’я Твоє, і будуть просити і благати Тебе в цьому храмі,

³⁴тоді Ти почуй з неба і прости гріх народу Твого Ізраїля, і поверни їх у землю, яку Ти дав бать­кам їхнім.

³⁵Коли закриється небо і не буде дощу за те, що вони згрішили перед Тобою, і коли помоляться на місці цьому і сповідають ім’я Твоє і навернуться від гріха свого, бо Ти смирив їх,

³⁶тоді почуй з неба і прос­ти гріх рабів Твоїх і народу Твого Ізраїля, указавши їм добру путь, по якій іти, і пошли дощ на землю Твою, яку Ти дав народу Твоєму в спадщину.

³⁷Чи буде на землі голод, чи буде моровиця, чи буде палючий вітер, іржа, сарана, черва, чи ворог буде тіснити його на землі його, чи буде яка біда, яка хвороба, —

³⁸всяку­ молитву, всяке прохання, яке буде від якої-небудь людини у всьому на­роді Твоєму Ізраїлі, коли вони відчують біду в серці своєму і простягнуть руки свої до храму цього,

³⁹Ти почуй з неба, з місця оселі Твоєї, і помилуй; сотвори і воздай кожному за путями його, бо Ти знаєш серце його, тому що Ти один знаєш серця всіх синів людських:

⁴⁰щоб вони боялися Тебе в усі дні, доки живуть на землі, яку Ти дав батькам нашим.

⁴¹Якщо й іноплемінник, що не від Твого народу Ізраїля, прийде з землі далекої заради імені Твого, —

⁴²бо і вони почують про Твоє ім’я велике і про Твою руку кріпку і про Твою силу простерту, — і прийде він і помолиться біля храму цього,

⁴³почуй з неба, з місця оселі Твоєї, і зроби все, про що буде взивати до Тебе іноплемінник, щоб усі народи землі знали ім’я Твоє, щоб боялися Тебе, як народ Твій Ізраїль, щоб знали, що ім’ям Твоїм називається храм цей, який я побудував.

⁴⁴Коли ви­йде народ Твій на війну проти ворога свого дорогою, якою Ти пошлеш його, і буде молитися Господу, обернувшись до міста, яке Ти обрав, і до храму, який я побудував імені Твоєму,

⁴⁵тоді почуй з неба молитву їхню і прохання їхнє і зроби, що потрібно для них.

⁴⁶Коли вони згрішать перед Тобою, — бо немає людини, яка не грішила б, — і Ти прогніваєшся на них і віддаси їх ворогам, і ті, що полонили їх, відведуть їх у ворожу землю, далеку або близь­ку;

⁴⁷і коли вони в землі, в якій будуть знаходитися в полоні, вві­йдуть у себе і звернуться і будуть мо­­литися Тобі в землі тих, хто полонив їх, промовляючи: «ми згрішили, вчинили беззаконня, ми винні»;

⁴⁸і коли звер­нуться до Тебе всім серцем своїм і всією душею своєю в землі ворогів, які полонили їх, і будуть молитися Тобі, звернувшись до землі своєї, яку Ти дав батькам їхнім, до міста, яке Ти обрав, і до храму, який я побудував імені Твоєму,

⁴⁹тоді почуй з неба, з місця оселі Твоєї, молитву і прохання їхні і вчини, що потрібно для них;

⁵⁰і прости народу Твоєму, в чому він згрішив перед Тобою, і всі провини його, які він зробив перед Тобою, і пробуди спів­страждання до них у тих, хто полонив їх, щоб вони були милостиві до них:

⁵¹бо вони Твій народ і Твій наділ, який Ти вивів з Єгипту, із заліз­ної печі.

⁵²Нехай будуть [вуха Твої і] очі Твої відкриті на молитву раба Тво­го і на молитву народу Твого Ізраїля, щоб чути їх завжди, коли вони будуть закликати Тебе,

⁵³бо Ти відокремив їх Собі в наділ з усіх народів землі, як Ти вирік через Мойсея, раба Твого, коли вивів батьків наших з Єгип­ту, Владико Господи!

⁵⁴Коли Соломон промовив усі ці моління і прохання до Господа, тоді встав з колін від жертовника Господ­нього, руки ж його були підняті до неба.

⁵⁵І стоячи благословив усе зі­брання ізраїльтян, гучним голосом промовляючи:

⁵⁶благословенний Гос­подь [Бог], Який дав спокій народу Своєму Ізраїлю, як говорив! не залишилося невиконаним жодне сло­во з усіх благих слів Його, які Він вирік через раба Свого Мойсея;

⁵⁷нехай буде з нами Господь Бог наш, як був Він з батьками нашими, нехай не залишить нас, нехай не покине нас,

⁵⁸схиляючи до Себе серця наші, щоб ми ходили всіма путями Його і дотримувалися заповідей Його й уставів Його і законів Його, які Він заповів батькам нашим;

⁵⁹і нехай будуть слова ці, якими я молився [нині] перед Господом, близькі до Господа Бога нашого день і ніч, щоб Він робив, що потрібно для раба Свого, і що потрібно для народу Свого Ізраїля, з дня у день,

⁶⁰щоб усі народи пізнали, що Господь є Бог і немає, крім Нього;

⁶¹нехай буде сер­це ваше цілком віддане Господу Богу нашому, щоб ходити за уставами Його і дотримуватися заповідей Його, як нині.

⁶²І цар і всі ізраїльтяни з ним при­несли жертву Господу.

⁶³І приніс­ Соломон у мирну жертву, яку приніс він Господу, двадцять дві ти­сячі великої худоби і сто двадцять­ тисяч­ дрібної худоби. Так освятили храм Господу цар і всі сини Ізраїлеві.

⁶⁴У той же день освятив цар середню частину двору, що перед храмом Господнім, зробивши там всепалення і хлібне приношення і вознісши жир мирних жертв, тому що мідний жертовник, який перед Господом, був малий для розміщення всепалення і хлібного приношення і жиру мирних жертв.

⁶⁵І зробив Соломон у цей час свято, і весь Ізраїль з ним, — велике зібрання, яке зійшлося від входу в Емаф до ріки Єгипетської перед Господом Богом нашим; [і їли, і пили, і молилися перед Господом Богом нашим біля побудованого храму] — сім днів і ще сім днів, чотирнадцять днів.

⁶⁶У восьмий день Соломон відпустив народ. І благословили царя і пішли в намети свої, радіючи і веселячись у серці за все добро, яке зробив Господь рабові Своєму Давиду і народові Своєму Ізраїлю.