1Чого то племена бунтують, а народи задумують марне?
2Земні царі повстають, і князі нараджуються разом на Господа та на Його Помазанця:
3Позриваймо ми їхні кайдани, і поскидаймо із себе їхні пута!
4Але Той, Хто на небесах пробуває посміється, Владика їх висміє!
5Він тоді в Своїм гніві промовить до них, і настрашить їх Він у Своїм пересерді:
6Я ж помазав Свого Царя на Сіон, святу гору Свою.
7Я хочу звістити постанову: Промовив до Мене Господь: Ти Мій Син, Я сьогодні Тебе породив.
8Жадай Ти від Мене, і дам Я народи Тобі, як спадщину Твою, володіння ж Твоє аж по кінці землі!
9Ти їх повбиваєш залізним жезлом, потовчеш їх, як посуд ганчарський...
10А тепер помудрійте, царі, навчіться ви, судді землі:
11Служіть Господеві зо страхом, і радійте з тремтінням!
12Шануйте Сина, щоб Він не розгнівався, і щоб вам не загинути в дорозі, бо гнів Його незабаром запалиться. Блаженні усі, хто на Нього надіється!