1Давидів. Благословенний Господь, моя скеля, що руки мої Він навчає до бою, пальці мої до війни!
2Він моє милосердя й твердиня моя, фортеця моя та моя охорона мені, Він мій щит, і я до Нього вдаюся, Він мій народ підбиває під мене!
3Господи, що то людина, що знаєш її, що то син людський, що зважаєш на нього?
4Людина стала до пари подібна, її дні як та тінь проминуща!
5Господи, нахили Своє небо, й зійди, доторкнися до гір, і вони задимують!
6Заблищи блискавицею, й їх розпорош, пошли Свої стріли, і їх побентеж!
7Пошли з висоти Свою руку, й мене порятуй, і визволь мене з вод великих, від руки чужинців,
8що їхні уста промовляють неправду, а їхня правиця правиця зрадлива!
9Боже, я пісню нову заспіваю Тобі, на арфі десятиструнній заграю Тобі,
10що Ти перемогу царям подаєш, що рятуєш Давида, Свого раба, від лихого меча!
11Порятуй же мене й збережи Ти мене від руки чужинців, що їхні уста промовляють марноту, а їхня правиця правиця зрадлива,
12щоб були сини наші, немов саджанці, виплекані в їхній молодості, наші дочки немов ті наріжні стовпи, витесані на окрасу палати!
13Повні наші комори, вони видають найрізніше, котяться тисячами наші вівці та кози, десятками тисяч по наших подвір'ях розплоджуються!
14Ситі наші бики, немає пригод і немає хвороби, і на вулицях наших нема нарікань!
15Блаженний народ, що йому так ведеться, блаженний народ, що Господь йому Бог!