1І відповів теманянин Еліфаз та й сказав:
2Коли спробувать слово до тебе, чи мука не буде ще більша? Та хто стримати зможе слова?
3Таж ти багатьох був навчав, а руки ослаблі зміцняв,
4того, хто спотикавсь, підіймали слова твої, а коліна тремткі ти зміцняв!
5А тепер, як нещастя на тебе найшло, то ти змучився, тебе досягло воно і ти налякався...
6Хіба не була богобійність твоя за надію твою, за твоє сподівання невинність доріг твоїх?
7Пригадай но, чи гинув невинний, і де праведні вигублені?
8Як я бачив таких, що орали були беззаконня, та сіяли кривду, то й жали її:
9вони гинуть від подиху Божого, і від духу гнівного Його погибають!
10Левине ричання й рик лютого лева минає, і левчукам вилущаються зуби.
11Гине лев, як немає здобичі, і левенята левиці втікають.
12І закрадається слово до мене, і моє ухо почуло ось дещо від нього.
13у роздумуваннях над нічними видіннями, коли міцний сон обіймає людей,
14спіткав мене жах та тремтіння, і багато костей моїх він струсонув,
15і дух перейшов по обличчі моїм, стало дуба волосся на тілі моїм...
16Він стояв, але я не пізнав його вигляду, образ навпроти очей моїх був, і тихий голос почув я:
17Хіба праведніша людина за Бога, хіба чоловік за свойого Творця є чистіший?
18Таж рабам Своїм Він не йме віри, і накладає вину й на Своїх Анголів!
19Що ж тоді мешканці глиняних хат, що в поросі їхня основа? Як міль, вони будуть розчавлені!
20Вони товчені зранку до вечора, і без помочі гинуть назавжди...
21Слава їхня минається з ними, вони помирають не в мудрості!...