1І знов я побачив всі утиски, що чинились під сонцем, і сльоза ось утискуваних, та немає для них потішителя, і насилля з руки, що їх гноблять, і немає для них потішителя...
2І я похвалив тих померлих, що давно повмирали, більш від живих, що живуть дотепер...
3А краще від них від обох тій людині, що досі іще не була, що не бачила чину лихого, що робився під сонцем!
4І я бачив ввесь труд та ввесь успіх учинку, викликає заздрість одного до одного, і це все марнота та ловлення вітру!...
5Нерозумний сидить, склавши руки свої, та жере своє тіло,
6краща повна долоня спокою за повні дві жмені клопоту та за ловлення вітру!...
7І знову я бачив марноту під сонцем:
8Буває самотній, і не має нікого він іншого, сина чи брата у нього нема, та немає кінця всьому зусиллю його, і не насититься око багатством його, і він не повість: Та для кого дбаю і позбавляю добра свою душу? Марнота й оце, і даремна робота воно...
9Краще двом, як одному, бо мають хорошу заплату за труд свій,
10і якби вони впали, підійме одне свого друга! Та горе одному, як він упаде, й нема другого, щоб підвести його...
11Також коли вдвох покладуться, то тепло їм буде, а як же зогрітись одному?
12А коли б хто напав на одного, то вдвох вони стануть на нього, і нитка потрійна не скоро пірветься!
13Ліпший убогий та мудрий юнак, аніж цар старий та нерозумний, що вже осторог не приймає,
14бо виходить юнак і з в'язниці, щоб зацарювати, хоч у царстві своїм народивсь він убогим!
15Я бачив усіх живих, що ходять під сонцем, на боці цього юнака, цього другого, що став він на місце його.
16Немає кінця всьому людові, всьому, що був перед ним, та й наступні не втішаться ним, бо й це теж марнота та ловлення вітру!...