1Книга Проповідника, сина Давидового, царя в Єрусалимі.
2Наймарніша марнота, сказав Проповідник, наймарніша марнота, марнота усе!
3Яка користь людині в усім її труді, який вона робить під сонцем?
4Покоління відходить, й покоління приходить, а земля віковічно стоїть!
5І сонечко сходить, і сонце заходить, і поспішає до місця свого, де сходить воно.
6Віє вітер на південь, і на північ вертається, крутиться, крутиться він та й іде, і на круг свій вертається вітер...
7Всі потоки до моря пливуть, але море воно не наповнюється: до місця, ізвідки пливуть, ті потоки вони повертаються, щоб знову плисти!
8Повні труду всі речі, людина сказати всього не потрапить! Не насититься баченням око, і не наповниться слуханням ухо...
9Що було, воно й буде, і що робилося, буде робитись воно, і немає нічого нового під сонцем!...
10Буває таке, що про нього говорять: Дивись, це нове! Та воно вже було від віків, що були перед нами!
11Нема згадки про перше, а також про наступне, що буде, про них згадки не буде між тими, що будуть потому...
12Я, Проповідник, був царем над Ізраїлем в Єрусалимі.
13І поклав я на серце своє, щоб шукати й досліджувати мудрістю все, що робилось під небом. Це праця тяжка, яку дав Бог для людських синів, щоб мозолитись нею.
14Я бачив усі справи, що чинились під сонцем: й ось усе це марнота та ловлення вітру!...
15Покривленого не направиш, а неіснуючого не полічиш!
16Говорив я був з серцем своїм та казав: Ось я велику премудрість набув, Найбільшу за всіх, що до мене над Єрусалимом були. І бачило серце моє всяку мудрість і знання.
17І поклав я на серце своє, щоб пізнати премудрість, і пізнати безумство й глупоту, і збагнув я, що й це все то ловлення вітру!...
18Бо при многості мудрости множиться й клопіт, хто ж пізнання побільшує, той побільшує й біль!...