1Проводиреві хора, для синів Корея, псальма. С лухайте се, всї народи; почуйте всї люде на землї.
2Сини людські як і сини мужів - старшин, разом багаті і вбогі.
3Уста мої скажуть мудре слово, і думкою серця мого помножу розум.
4Прихилю ухо моє до притчі, при гуслях відкрию загадку мою:
5Чому б то мусїв я боятись в день лиха, як обгорне мене несправедливість тих, що на здогін за мною,
6Котрі вповають на свої достатки, і великостю багацтва свого величаються.
7Нїколи не здолїє чоловік спасти брата свого, і не зможе дати викуп за него,
8(Бо дороге спасеннє душі їх, і тому мусить понехати на віки.)
9Щоб він жив на віки, і не бачив зотлїння.
10Бачить бо він, що розумні вмирають, що дурень і безумний разом пропадають, і достатки свої другим лишають.
11В них на думцї, що доми їх вічно стоять, і що домівки їх з рода в рід; вони називають країни своїми іменами.
12Але ж чоловік, що живе в повазї, не зостанеться; він зрівняється скоту, що на зарізь.
13Ся дорога для глупоти їх; а ті, що після них приходять, любуються їх думкою.
14Кладуть їх, як овець, в підземну країну, а смерть пасе їх; аж поки вранцї возьмуть верх над ними праведні, і підземна країна пожере постать їх, кожного далеко від домівки його.
15Та Бог спасе душу мою з рук підземної країни; він бо прийме мене.
16Не лякайся, коли чоловік обогатїє, коли зросте слава дому його.
17Бо, вмерши, не возьме нїчого з собою; не піде з ним пиха його до гробу.
18Чи він благословив душу свою за життя свого, і будуть люде славити тебе за те, що ти твориш добро собі,
19То все таки прийде вона до рідних батьків своїх; нїколи вже не побачать вони сьвітла.
20Чоловік, що має повагу, а розуму не має, зрівняється скоту, що на зарізь.