1Нинї ж глузують із мене менші від мене лїтами, такі, що їх батьків я б не прийняв і між пастуші собаки.
2Бо й сила в руках їх - до чого вона менї була? вони вже пережили пору свою.
3Нуждою й голодом висушені, йдуть вони в степ безводний, мрачний та опустїлий;
4Щиплють лободу попід корчами, - ягоди ялівцю - се хлїб їх.
5Із громади проганяють їх, мов на злодїїв, гукають на них,
6Щоб у байраках жили, по печерах та по скелях.
7Там вони ревуть проміж кущами, куляться під тернєм.
8Люде викинені, люде безіменні, викиди землї!
9У них то став я піснею тепер, кормом їх розмов.
10Мною гидують вони, тїкають далеко від мене, й не стидаються спльовувати передо мною.
11Тим, що він (Бог) розвязав поводи мої й побив мене, то й вони скинули з себе узди передо мною,
12З правого боку встає покидь ся, й валить із ніг мене, прямує пагубну дорогу свою проти мене.
13Зрили стежку мою, все з'уміли зробити на мою погибель, а нема, хто б подав підмогу.
14Вони прийшли на мене, наче б крізь широкий перелом у мурі, з шумом ринулись на мене.
15Страх ударив на мене; вітром розвіялась велич моя, а щастє моє унеслось, як хмара.
16А нинї ниє душа моя в менї; днї смутку обгорнули мене.
17Ніччю вертить мене в костях моїх, і жили мої не мають спокою.
18Трудно, о трудно менї зняти одежу з себе, краї обгортки моєї давлять мене.
19Кинув мене він у грязь, я взявся попелом і пилом.
20Кричма до тебе кричу, а ти не чуєш, - стою, а ти дивишся (мовчки) на мене.
21Немилосердним зробивсь ти менї, сильною рукою ворогуєш проти мене.
22Ти зняв мене, пустив летїти з вітром і розбиваєш мене.
23О, я знаю, що ти примчиш мене 'д смертї, до дому, де збіраються всї живучі.
24Та він же не простягне руки своєї на дім костей; бо чи ж будуть вони кричати, як би їх стирав?
25А хиба ж я не плакав над тим, хто горював; чи ж не смутилось серце моє над бідними?
26А тим часом, коли дожидав добра, прийшло на мене лихо; коли сподївався сьвітла, тьма мене окрила.
27Нутро моє кипить і не перестає; днї печальні прийшли на мене.
28Я почорнїлий ходжу, та не від сонця; серед громади стаю і кричу.
29Я братом шакалам зробивсь, струсям товаришем стався.
30Кожа вчорнїла моя, костї обгоріли від жару.
31І цитра моя голосить, і сопілка ридає.