1З жінки родиться чоловік, і короткий вік свій у журбі проводить;
2Квіткою він виходить та й поникає; тїнню пробігає й не зупиняєсь.
3І на такого ти отвираєш очі твої, і зовеш мене на суд із тобою?
4Хто з нечистого може чистим родитись? Анї один.
5Коли ж йому днї визначені, й число місяцїв його в тебе, коли ти назначив йому гряницю, що її не переступить,
6То відступи від його, так, позирни куди геть, нехай він одпочине, покіль, як той поденщик, не скінчить дня свого.
7Дереву є хоч надїя, що воно, й зрубане, знов одродиться, й пагонцї з його одростати не перестануть;
8Та хоч його корінь в землї й перетрухне й пень його завмре в поросї,
9Але, як тільки почує воду, воно пустить паростки й поросте галуззєм, наче б новопосаджене; -
10А чоловік, як умре, розпадає ся; відойшов, і де він подївся?
11Води зникають із озера, й ріка посякає й висихає:
12Так і людина ляже й не встане; покіль конець небесам, не пробудиться й не підоймесь із сну свого.
13О, коли б ти да сховав мене в преисподнїй і там держав мене, аж покіль гнїв твій перейде, й положив реченець, і спогадав знов про мене!
14Засне людина, та чи знов оживе ж коли небудь? Через усї днї визначеного менї часу дожидав би я, покіль прийшла б менї зміна.
15Ти кликнув би, а я дав би відповідь тобі, й ти подав би ласку твору рук твоїх;
16Бо тодї ти лїчив би кроки мої, та не підстерігав би гріха мого;
17Ти б запечатав тодї переступ мій, й провину мою закрив би.
18Та як гора, падаючи, розсипається, й скала сходить з місця свого;
19Як вода стирає каміннє, а розлив її змиває пил земний, так і надїю людську ти в нїщо обертаєш.
20Ти тїсниш його до кінця; змінюєш вид його й відсилаєш.
21Честь його дїтям, чи нї, він того не знає, понижені вони - йому те байдуже;
22Та (покіль жив,) тїло його на йому болестї чує, а душа його в йому в страданнях сумує.