1І вставши Яков на ноги, пійшов у землю восточню.
2Дивиться, коли ж колодязь на степу, і було там три отарі овець, що полягали коло його. З того бо колодязя наповано стада. Над усьтєм же колодязьним лежав камінь великий.
3І скуплювались там усї стада, і одвалювано каменя від усьтя колодязного, і наповано вівцї, та й знов навалювано каменя на усьтє колодязне на місцї свойму.
4Рече ж їм Яков: Браттє, звідки ви? Вони ж кажуть: Ми з Гарану.
5Рече ж їм: Чи знаєте Лабана Нагоренка? Вони ж кажуть: Знаємо.
6Рече ж їм: Чи жив, здоров? Вони ж кажуть: Жив і здоров. Ось і Рахеля, дочка його, йде з вівцями.
7І рече Яков: Ще дня багацько, не пора скуплювати докупи скотину. Понаповайте вівцї, та йдїть, пасїте.
8Вони ж кажуть: Не зможемо, докіль усї отарі скупляться докупи, та одвалять каменя з колодязного усьтя; тодї й понаповаємо вівцї.
9Ще ж він говорив до них, аж ось Рахеля пригналась із отецькими вівцями; вона бо доглядала їх.
10І сталось, як зуздрів Яков Рахелю, дочку Лабанову, брата матері своєї, приступив Яков, одвалив каменя від усьтя колодязного, та й напоїв вівцї Лабанові, брата материного.
11І поцїлував Яков Рахелю, та й заплакав у голос.
12І повідав Рахелї, що він брат отця її, і що він син Ребечин. І побігши вона, повідала панотцеві свойму сї речі.
13Сталось ж, як почув Лабан вістї про Якова, побіг зустріч йому, і обнявши його цїлував, і ввів його в господу свою, і повідав Лабанові всї речі сї.
14І каже йому Лабан: Справдї від костей моїх і від тїла мого єси ти. І пробув з ним днїв місяць.
15Каже ж Лабан Яковові: Що брат менї доводишся, чи то ж мусиш робити на мене дармо? Скажи менї, яка тобі плата.
16У Лабана ж та було дві дочцї: старша на імя Лея, меньша ж Рахеля.
17Лея недуговала очима, Рахеля ж була високого зросту, й принадна видом вельми.
18Уподобав же Яков Рахелю, і каже: Парубкувати му в тебе сїм год за Рахелю, дочку твою меньшу.
19Каже ж йому Лабан: Лучче менї тобі оддати її, нїж мусїв би другому мужеві. Живи зо мною.
20І парубкував Яков за Рахелю сїм років, і здались вони йому, наче кілька днїв, тим що любив її.
21Каже ж тодї Яков Лабанові: Дай менї жену мою; бо сповнивсь речінець мій, щоб увійти до неї.
22Зібрав же Лабан усїх мужів громадських і зробив учту.
23І сталось увечорі, що взяв він Лею, дочку свою, та й увів до Якова. І ввійшов до неї Яков.
24Дав же Лабан Леї, дочцї своїй, Зелфу, рабиню свою за служебку.
25Сталося ж ураньцї, дивиться, се була Лея. І каже Яков Лабанові: Що се ти вдїяв менї? Чи не задля Рахелї ж парубкував я в тебе? Про що ж так ошукав єси мене?
26Відказав же Лабан: Неможна так чинити в нашій землї, видавати меньшу перше старшої.
27Скіньчай же тиждень сей; я дам тобі й ту за роботу, що робити меш на мене ще сїм других лїт.
28Учинив же Яков так, та й скіньчив тиждень з сією; і дав йому Лабан Рахелю, дочку свою, за жінку.
29Дав же Лабан Рахелї дочцї своїй Баллу, рабиню свою, за служебку.
30І ввійшов до Рахелї, влюбив же Рахелю більш нїж Лею. І парубкував у його других сїм років.
31Бачив же Господь, що ненавидна була Лея, відчинив утробу їй: Рахеля ж була неплідна.
32І завагонїла Лея, і вродила сина, і дала йому імя Рубен, говорючи: Певно зглянувся Господь на моє горе. Тепер же любити ме мене чоловік мій.
33І завагонїла знов, і вродила сина і каже: Що почув Господь, яка я ненавидна, тим дав менї й сього сина. І дала йому імя: Симеон.
34І завагонїла знов, і вродила сина і каже: Тепер же буде мій чоловік прихилен до мене; породила бо йому три сини. Тим дала йому імя: Левій.
35І завагонїла знов, і вродила сина, і каже: Тепер дякувати му Господеві. Задля того дала йому імя: Юда. Та й перестала роджати.